Не згасне в серці пам'яті свіча

  

         З кожним днем події Голодомору віддаляються в часі, не втрачаючи при цьому скорботного і трагічного значення. Голодомор - незагоєна рана історії, про яку ми не маємо права забувати.

У четверту суботу листопада щорічно всі українці - і в Україні і за її межами  - відзначають  сумний і болючий День пам'яті жертв голодоморів 1932-1933 років.   Голодомор ніколи не стане для нас історичною минувшиною: нестерпний біль шматує пам'ять не тільки очевидців, а й усіх наступних поколінь. Наш обов'язок - вшановувати, увічнювати пам'ять про знищених українців і пам'яттю зберігати духовну єдність поколінь.

     Тому до цієї дати працівники влаштували  виставку - спомин "Не згасне в серці пам’яті свіча".

          Книги представлені на виставці  розповідають  про  трагічні сторінки тих страшних подій української історії, про загибель мільйонів людей, про трагізм, який ховається за словом "голодомор.

    Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам'яті, як одна  з найстрашніших сторінок минулого, тому що пам'ять - це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

Мова моя співуча, ніжна і квітуча

 Кожного року, 9 листопада, в Україні відзначають День української писемності та мови. Свято започатковано в 1997 році  на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства .

   Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – день вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці починається писемна українська мова. Колись навіть дітей віддавали до школи саме у цей день, після служби у церкві, де молились та просили у Нестора-літописця аби благословив майбутніх учнів. Це й не дивно, адже преподобний здобув всесвітню славу взявши участь у літописанні Київської Русі і залишивши світу неоціненний скарб – «Повість минулих літ».

      Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців – понад 45 млн, більшість яких живе в Україні. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українська є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.  

     Упродовж століть українська мова, так само як і її носій – український народ – зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються.

     Отже варто докладати зусиль аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де, адже вона наша рідна мова.

  

      До Дня   української писемності та мови в бібліотеці оформлено тематичну викладку літератури " Мова моя співуча, ніжна і квітуча".

Богдан Лепкий - майстер слова

   9 листопада виповнюється 150 років від дня народження Б.С.Лепкого, українського письменника, історика літератури, громадсько – культурного діяча, художника.

     Богдан Сільвестрович Лепкий (літературний псевдонім Марко Мурава)– одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культури, розвою національного духу, гордість народу. Це видатний поет, прозаїк, критик, педагог, вчений-літературознавець, історик літератури, перекладач, видавець, редактор, художник, громадсько-культурний діяч та публіцист. 

       У всіх сферах своєї діяльності Богдан Лепкий прагнув чесно, самовіддано служити рідному народові, оспівувати його героїчне минуле, визвольні прагнення, розкривати благородство душі трудового люду, національно свідомої інтелігенції, утверджувати ідеали добра і справедливості, добросусідських взаємин з іншими націями.  Богдан Сильвестрович залишив нам досить велику різножанрову творчу спадщину, особливе місце в якій посідає проза (оповідання, новели, історичні повісті "Вадим", "Крутіж", "Сотниківна", "Орли", трилогія "Мазепа", мемуари "Бережани"). У його творчій скарбниці є також казки та оповідання для дітей. Він - автор відомої пісні "Чуєш, брате мій" ("Журавлі"), музику до якої написав брат Левко Лепкий.

      Творчість Богдана Лепкого ще за його життя вийшла далеко за межі України, стала надбанням багатьох літератур, зокрема слов’янських, сприяла та нині сприяє глибокому взаєморозумінню із зближенню між народами. Вона була важливим чинником розвитку духовної культури нашого народу, збагачення українського художнього слова. 

       Сьогодні ім'я Богдана Лепкого, його твори після довгого і несправедливого замовчування повертаються в українську літературу. 

        В бібліотеці  розгорнуто книжкову  виставку «Богдан Лепкий - майстер слова» приурочену до 150-річчя від дня народження видатного українського письменника, літературознавця, художника, видавця і педагога.