Бабин Яр: пам'ять, яка не має права зникнути

                                                          

     День пам’яті жертв Бабиного Яру офіційно відзначається в Україні 29 вересня. Саме цього дня 1941 року в Бабиному Яру розпочалися масові розстріли цивільних громадян – євреїв, ромів, українців та інших.

    Бабин Яр – одна із найтрагічніших сторінок історії України, всесвітньо відоме місце трагедії, що стало символом Голокосту, де у роки фашистської окупації України було розстріляно понад 100 тисяч мирних громадян. Це - місце увічнення пам'яті про жахливі наслідки Другої світової війни, коли жертвами розстрілів ставали люди за свою етнічну приналежність, а також за політичну або ідеологічну позицію.

              Трагедія Бабиного Яру є спільною для всіх, хто живе в Україні. Вона немає національних ознак чи терміну давності, і наш обов’язок – не лише з гідністю вшанувати пам’ять загиблих, але й не дати забути молодому поколінню, скільки крові було пролито на цій землі. Адже, лише пам’ятаючи історію, можна зрозуміти ціну справжнім цінностям – життю і свободі людини.

    До 85 –х роковин пам’яті жертв Бабиного Яру для користувачів бібліотеки  влаштовано  виставку – пам'ять «Бабин Яр: пам'ять, яка не має права зникнути»  .

  Схилімо голови в хвилині мовчання перед усіма невинно загиблими в ті далекі часи геноциду народів і в цій страшній війні сьогодення.

І нехай наша єдність у скорботі буде рушійною силою для боротьби сьогодні.

Ця страшна трагедія нагадує нам про важливість пам’яті, гідності та прагнення до толерантності та миру в сучасному світі.

    Історія Бабиного Яру – страшна і повчальна. Десятки тисяч жертв – це реальна ціна за людську безвідповідальність і маніакальне бажання панувати над світом. Водночас, це повчальний урок для нинішнього покоління, яке має знати всю правду про одну з найбільших трагедій людства, щоб не повторити його помилок.

Співець карпатського краю

      2 вересня минає 215 років  від дня народження  нашого славного земляка , який народився в нашому  селі Ясень , видатного етнографа,поета,філолога, та дослідника української старовини,  співавтора «Русалки Дністрової» та одного з засновників» Руської трійці» Івана Миколайовича Вагилевича.До цієї дати клуб спільно з бібліотекою,школою та  молоддю підготували та провели літературну годину «Співець карпатського краю».

Тут були присутні поціновувачі творчості нашого земляка , представники молоді нашого села та активні учасники культурних заходів, які проводяться в нашому закладі.

 Завідувачка клубом  З.Смик ознайомила присутніх з біографією та життєвим і творчим шляхом нашого земляка. Роксолана Угринюк та Богдан Фльока прочитали уривки з альманаху «Русалка Дністровая».Вчитель української мови та літератури, членкиня літературного об‘єднання «Ґоргани» Наталія Кривун прочитала уривок з поеми «Жулин і калина». А учасник гуртка художнього  читання Богдан Мамалига прочитав вірш присвячений І.Вагилевичу.

        Присутні ознайомилися з життєвим та творчим шляхом нашого земляка. Поринули у глибину його творчості, в якій безумовно відчувається любов до рідного краю,його звичаїв та обрядів. Бібліотекар Г.Ільків запропонувала  присутнім ознайомитися з книжковою виставкою «Співець карпатського краю». 

       Творчість нашого земляка є багатогранною та глибокою, в ній відчуваємо любов до рідного краю,його краси та його народу,котрий віддавна плекає та шанує свою автентичність та культурну спадщину.

    Іван Вагилевич прожив лише 55 років, але встиг залишити слід у літературі, фольклористиці, етнографії, мовознавстві, археології та архівній справі. І що більше дізнаєшся про Далібора, то очевиднішим стає: ми знаємо про нього значно менше, ніж нам здавалося.

Один із зачинателів нової української літератури в Галичині Іван Миколайович Вагилевич увійшов в історію нашої культури як талановитий письменник, літературознавець, лінгвіст, фольклорист і етнограф, громадсько-культурний діяч. Уся його свідома діяльність була спрямована на те, щоб західна гілка нашого народу відчула себе органічною частиною української нації. Підняти рідний народ до високостей європейської культури, оновити художнє слово, поставити його поряд із літературними досягненнями представників інших народів - цим високим завданням він віддавав усі свої сили.

    Сьогодні неможливо уявити вітчизняну літературу без фундаментального доробку Івана Миколайовича Вагилевича. Його творча спадщина - то коштовна перлина в духовній скарбниці українського народу.