Память, закарбована у слові

                                           

       Знову у листопадові дні стукає у наші серця трагічна дата – вшанування пам’яті жертв голодоморів, яких на теренах нашої країни довелося пережити аж тричі. Та наймасштабнішим і найжахливішим був голодомор 1932-1933 років, який забрав не один десяток мільйонів людей. В цей період перестали битися серця понад чверті усіх українців, жодну родину не минуло страшне лихо – втрата рідних від голодної смерті. Навесні 1933 року в Українській Радянській Соціалістичній республіці від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 25 тисяч – щодня.  Схилимо голови перед їх світлою пам’яттю. Тож спільний біль, спільна пам’ять, спільний обов’язок – ці слова стосуються не тільки нашого минулого, але й мають сенс у нашому сьогоденні.

        Про ті події вже написано багато наукових праць, книг, статей, знято фільмів. А втім, як і раніше, вона залишає багато таємниць, і запитань інколи більше, ніж відповідей.

       Прцівники бібліотеки   підготували короткий огляд книг, які можуть допомогти розширити знання про голод, його жертви і тих, кому вдалося вижити.

                                                           

                                                             Василь Барка "Жовтий князь"

   Твір Василя Барки - представника української діаспори у США - написаний у 1958-1961 роках. Він також став одним із перших у світовій літературі професійним прозовим твором, присвяченим Голодомору 1932-1933 років. Роман є лiтописом сiмейного життя родини Катранникiв. Хоча в його основі - власні спогади автора, який у молодості опинився на межі голодної смерті. Їх він виношував 25 років - записувати свідчення очевидців і свої власні почав у 1943 році, перебуваючи у таборі для переселених людей.Книга здобула схвальні відгуки на Заході. Французька газета "Ле Монд" у 1967 році визнала її "найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем".За цим романом Олесь Янчук у 1991 році на Київській кіностудії створив фільм "Голод-33".

                                                   

                                                    Юрій Бедзик " Гіпсова  лялька" 

      Роман відомого українського письменника присвячено одній з найбільших трагедій XX століття - голодомору 1932-1933 pp  .Написаний Ю. Бедзиком за живими свідченнями - й скупими документами чорної пори. Автор вірить, що разом з ним - читач не залишиться байдужим перед вселенським горем, якого зазнала наша земля в роки сталінського свавілля.

                                                 

                                                   Євген Гуцало "Голодомор"

        Повість «Голодомор» українського письменника Євгена Гуцало (1937–1995) розповідає про ті трагічні сторінки історії українського народу, які в радянські часи приховували навмисно. Сюжетна проекція трагедії голоду визначила картини 1932–1933 рр. Ми зобов'язані знати правдиву історію своєї землі — саме про таку історію розповідає повість Євгена Гуцала «Голодомор».

                                                       

                                           Наталка Доляк " Чорна дошка"

       Страшні видіння приходять до головного героя книги, Саші, у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти заглядають йому в обличчя скляними очима, безмовно благають про допомогу, простягають до нього руки... Лесю Терновому, прадіду Саші, є що розповісти онукові про цих людей. Тому що він - один з них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.                

                                                           

                                                 Василь Козаченко " Коні воронії"

    "Коні воронії" - твір відомого українського письменника Василя Козаченка. В ньому правдиво відображено події, що відбувались на Україні, зокрема селянські заворушення, переділ панської землі після революції, розгул численних банд в роки громадянської війни, встановлення Радянської влади на селі, колективізація з її позитивними і негативними наслідками, репресії невинних людей, голод і масове вимирання сільського населення. Всі ці та інші події викладаються устами головної героїні твору - сільської трудівниці, мудрої і розсудливої матері Докії Бондар.

                                                          

                                                       Улас Самчук " Марія" 

      "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933", - це посвята, якою Улас Самчук почав свій роман - перший художній твій про події Голодомору. Голодомор! Жах цієї трагедії подається крізь призму образу звичайної української жінки Марії, яка зіштовхується з ним на сімдесятому році свого нелегкого життя. Цей твір був написаний багато років тому, але і тепер він не втратив своєї сили та актуальності.

                                                       

                                        Світлана Талан " Розколоте небо"

       Україна. 1930-ті роки. Варя виросла в заможній родині, у якій вміли та любили працювати, тому й господарство мали міцне. Але прийшли інші, лихі часи. Почалася колективізація, і все, що люди заробили своїм потом, потрібно було віддати... Хіба ж хто знав, яка страшна біда чекає на ці щедрі земл? Годі було уявити, що голодна смерть спустошить все навколо. Втративши чоловіка, родичів, Варя залишилась сама з маленькими дітьми. Хто зможе їх врятувати? 

                                                 

                                     Марія  Ткачівська " Голос перепілки"

    Роман про голод  очима дитини, про життя  в українському селі та  німецькому передмісті, про любов, зраду, молодість і старість,  про глухі кути та  світло надії. Колись давно Борис звабив скромну сільську дівчину Стефу і відмовився від свого сина Мартина. Стефа та її малюк були приречені на голод і злидні...

       Хай священна пам’ять про невинно убієнних живе у наших серцях.   Нехай ця пам’ять додає народу сили, мудрості і любові до своєї рідної землі, що спроможна прогодувати нас усіх і дати наснагу на розбудову сильної і могутньої держави – Україна!

 

 

Майдан на сторінках книг

                                        

            21 листопада  в  нашій країні відзначається  День Гідності і Свободи. Цей день було започатковано у 2014 році з нагоди початку двох революцій, які відбулися в Україні у ХХІ столітті: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Цього  дня українці віддають шану патріотизму й мужності громадян, які стали учасниками цих подій, піднялися на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.  Цей день – символ боротьби і перемоги, символ єднання заради найвищих ідеалів цивілізованого світу. Всупереч жорстокому тиску антидемократичного режиму українці об’єдналися і відстояли своє право на вибір достойного життя та майбутнього.

      Значення тих подій неможливо переоцінити, адже протягом листопада 2013 – лютого 2014 років відбулося найважливіше для української нації – пробудження свідомості суспільства.

        На сторінках багатьох сучасних книг закарбовано надзвичайно важливий період України і це допомагає всім нам згадати, побачити наскільки той час був епохальним кроком до зміни свідомості української нації. 

            До відзначення Дня Гідності та Свободи в бібліотеці оформлена книжкова  виставка         « Майдан на сторінках книг».  Видання  представлені на виставці розповідають про героїв і перебіг Революції Гідності, що пробудила в душі кожного українця потяг до свободи та волі. 

     Революція Гідності сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму і показала важливість національної ідеї. Нині триває за неї боротьба. Наше суспільство здобуло право на зміни. Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір на Майдані і продовжує платити у війні на Донбасі.  Ми мусимо пам’ятати про всіх мужніх людей, робити все можливе, щоб подвиг героїв не був марним.

 

Мови рідної слова, наче музика жива

                                          

      День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Воно було започатковано 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 "Про День української писемності та мови" на підтримку "ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства". За православним календарем у цей день вшановують пам'ять преподобного Нестора-літописця. Він був письменником-агіографом, основоположником давньоруської історіографії, першим істориком Київської Русі, мислителем, вченим, ченцем Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Він є автором найдавнішої пам'ятки історіографії та літератури українців – "Повісті минулих літ", яка була завершена близько 1113 року. Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань.

                                 Вислови відомих людей про значення мови:

 Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Ф. Вольтер).

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Шафраник).

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини (Й. Г. Гердер).

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистити себе (О. Пахльовська).

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…(М. Рильський).

Мова росте елементарно, разом з душею народу (І. Франко).

Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати (М. Рильський).

… Поки живе мова – житиме й народ, як і національність … От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань (І. Огієнко‎).

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом (А. Мокренко).

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко).

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів (В. Голобородько).

Мова – це місто, для побудови якого кожна людська істота принесла камінь (Р. В. Емерсон).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (П. Мирний)

Від слова до слова людина іноді йде все життя (Станіслав Єжи Лєц).

Гарна мова надає пристойну форму навіть дурним думкам (Вільгельм Швебель).

В нашій бібліотеці розгорнуто тематичну книжкову виставку " Мови рідної слова, наче музика жива", присвячену Дню української писемності та мови.

Бажаючих ознайомитися з виданнями, представленими на виставці, чекаємо в нашій бібліотеці.

Наші землячки у "Карпатській симфонії"

         Нещодавно  вийшов  новий збірник художніх творів літературного об’єднання «Горгани» «Карпатська симфонія»: випуск 4. Редактором  і упорядником  видання  є Любомир Львович Михайлів, передмову до збірника написала письменниця, перекладач, літературний критик, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Світлана Бреславська. 

       Збірник «Карпатська симфонія» – нова книга художніх творів про наш час, про людей і події нашого часу, які гарно обрамлені думками і почуттями поетів та прозаїків, які живуть і працюють на Рожнятівщині. Це свіжі і трепетні добірки поезій та оповідань, з якими автори йдуть до зацікавленого читача.  В цьому збірнику надруковані  також твори наших  двох землячок : завідувачки клубом Зінаїди Смик та вчителя української мови та літератури Ясенської ЗОШ І-ІІІ ст. Наталії Кривун.  

     Представляємо Вашій увазі добірку віршів наших землячок.

          Бажаємо нашим землячкам нових творчих злетів, особистих та колективних досягнень , а також  нових власних книг, постійного чуттєвого неспокою, бо лише так народжуються  справжні літературні перлини.

                                                             ЗІНАЇДА   СМИК

             Смик Зінаїда Леонівна проживає у мальовничому селі Ясень, що на Рожнятівщині. Народилася 4 березня 1978 року в сім'ї місцевої інтелігенції.. Навчалася та закінчила Ясенську ЗОШ, потім Калуський коледж культури та мистецтв. З 2006 року працює на посаді завідувачки  клубом  в рідному селі.  Любов до пісні, традицій та обрядів свого краю перейняла від своєї бабусі. Цікавиться історією та культурою свого краю. Займається збиранням фольклору, предметів старовини та іншої духовної спадщини бойківського краю. Ще з дитинства має поетичний хист та пише вірші. Твори друкувалися в газеті «Вісті Бойківщини».Член літературного об'єднання «Горгани» з липня 2019 року.

     Українська пісня 

Українська пісне,

 Зрошена сльозами,

 Добра, чиста, ніжна

 Ти понад піснями... 

Ти понад віками 

Завжди будеш жити, 

Ти не перестанеш

 Вірити й любити... 

Твоя чиста врода

 І краса одвічна

 Нашого народу

 Буде жити вічно!

 Сплетена вінками

Із волошок й жита

 І сльозою вмита. 

Українська пісне, 

Зоре світанкова, 

Ти найкраща в світі,

 В тебе рідна мова!!!

* * *

Магічна карта зоряного неба...

 Нам встигнути б бажання загадати... 

Не все в житті оцінювати треба,

 Багато що потрібно цінувати...

* * *

Душа

Душа. Вона у кожного своя.

Відкрита чи під сімома замками,

Попробуй зрозумій, чия яка?

Та чи потрібно?

Все міняється з роками...

Є ті, у кого ангельська вона —

Розумна, добра, щира, не лукава,

Цим світлом всіх освітлює сповна...

Легка і ніжна, мов розчинна кава...

Душа у інших — вранішній туман,

Сповита оксамитами й вуаллю.

Що в ній? Гординя, скромність чи обман?

Чи радість прикривається печаллю?

 Одна — веселка, інша, ніби мла,

 Всі різні... їх навколо є чимало... 

Та є одна, в котрій я віднайшла 

Все те, що з відчайдушністю шукала.

* * *

Життя в любові

В любові всі картини кольорові,

 В любові сонця пролісок цвіте.

 Бо хто ми є на світі без любові? 

Не море, а маленьке джерельце...

Від неї навесні сніги розтануть,

 Від неї пісня ллється голосна

Без неї всі серця камінням стануть,

 Без неї днина Божа не ясна...

В любові радість, істина єдина —

 Вона, мов сонце, нам дає тепло

. На ній завжди тримається родина, 

Любов свята, мов чисте джерело...

* * *

Дочці

Я б хотіла тебе вберегти 

Від всього, що є в світі, гіркого,

 Від брехні, щоб по ній не пройти, 

Ран душі, від колючого слова. 

Щоб ніхто не бажав тобі зла 

І не ніс в твої радощі болі, 

Не спалив твоє серце дотла, 

Не тримав твою душу в неволі...

Огорнути я хочу крилом 

Твої плечі від страху та болю,

 Щоб добро відзивалось добром

 І купалося серце в любові.

 Я б хотіла навчити тебе

 Приклад власний в житті показати

Кожну мить, що Господь нам дає,

 Берегти і завжди цінувати...

* * *

Ішла собі стривожена душа,

 На серце впала їй холодна туга.

 Осмислювала суть свого життя, 

Сумління, мов якась тяжка недуга,

 її зболіле серце виверта...

 Не відцуралась, як би не було,

Завжди старалась, діточок кохала

 І десь в душі несміло сподівалась

 На їхню ласку, щирість та тепло... 

Навіяла зима лихі часи...

Вдовою стала, треба виживати, 

Немає слів, щоб жаль весь передати

 Працюй. Ніщо ні в кого не проси.

 Недокупила і не довела,

 Десь недоїла, десь і недоспала, 

Дітей життям знедолена вела, 

Усе їм завжди щиро віддавала... 

На схилі літ здоров'я вже не те,

 На серце, мов змія, вляглась тривога,

 Що старість за собою принесе —

Невже надія тільки лиш на Бога? —

Ніколи у біді не залишав, 

Хоч нелегка була її дорога...

 А діти виросли, і поряд їх нема,

 їм зараз не до змученої мами... 

Сидить старенька, спраглими вустами

 Шепоче зачерствілі імена... 

Шепоче, плаче гірко, та дарма —

 У кожного свої проблеми, справи,

 Нікому з них сьогодні не до мами... 

Лежить старенька в постелі сама...

 Скорилася, а може, підняла

 Свій Хрест важкий на геть сутулі плечі

 І у пітьму незнану побрела...

 Лягав на землю понад ставом вечір...

* * *

Мамине свято

Напередодні маминого свята, 

Коли шумлять й виспівують гаї, 

Матусь усіх я хочу привітати,

 Усіх, хто був і є на цій землі. 

Усіх, хто був, хто є і хто ще буде — 

Ім'я святе не зраджує повік —

 Хто ніжно поцілує й приголубить

 І поведе в широкий ясний світ...

 Хто обігріє й вислухає завше

 І серцем відчуває твої болі,

 Ні на одну хвилину не завагавшись,

 Полине на край світу за тобою.

Усіх матусь я щиро привітаю, 

Складу їм на землі одвічну оду.

 Вони наш символ щастя, віри й правди,

 Одвічний оберіг мого народу.

* * *

Карпатська симфонія 

Гей величні плаї і безмежні Горгани,

 Найчарівніший край полонин і трембіт!

 Сизим птахом гірським я полину над вами, 

Вашу велич й красу осягну хоч на мить...

 Гей прекрасні озера та чистії ріки!

 Моє серце залишиться з вами повіки

 І жалі мого серця — ранкова роса. 

Гей чудесний і любий мій бойківський краю!

 Твою велич підносимо ген до вершин, 

У Карпатах червону я руту шукаю...

 Із твоїх неосяжних забутих перлин.

 Гей окрасо, безмежний зелений мій цвіте!

 Тут відлуння ще лине минулих століть,

 Тут по-іншому сонце на пагорбі світить,

 Пробиваючись в тіні густих верховіть...

Гей мій рідний, прекрасний

      карпатський мій краю, 

Де вершини, дороги високі й стрімкі! 

Та я кращого місця на світі не знаю,

 Аніж рідні Карпати — перлина віків.

НАТАЛЯ  КРИВУН

Народилася 3 серпня 1981 року в селі Ясень Рожнятівського району. Філолог. Закінчила Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. Працює вчителем у рідній школі. Виховує донечку. Має безліч хобі.Друкувалася в журналі «Перевал», у збірнику «Карпатська симфонія» (Випуск другий, третій). Член літературного об'єднання "Горгани".

Квітує осінь

Квітує осінь. Справді, як востаннє.

Прозорі краплі стигнуть в павутинні.

А ти в мені лишив зерно кохання,

 Що проросло, глянь, крилами на спині.

Скажи тепер, куди мені летіти?

 І де шукати очі твої рідні?

 Як сіяти у душу знову квіти?

 Зима прийде, вони ж замерзнуть, бідні.

Зігрій. Зігрій! Неначе це востаннє.

 Замкни у коло рук своїх. Відчую,

Як серце переповнилось коханням

Й весні назустріч знову попрямую.

Дитинство 

Пахне дитинством солодка духмяна скоринка.

Жар із печі малює на стінах химери.

 Лоскоче вусами житня дозріла стеблинка.

Стіл застелений чистим біленьким папером.

 Бабуся виймає хліб, щоб остиг. Вискладає.

 Гарячий не дає їсти. Каже, не можна

Сама печу хліб. А ті миті і досі згадую/

Пахне дитинства луною у серці кожнім.

Сонце призахідне холод осінній багрянить вже

 Вийду на вулицю — пахне хлібом і дивом.

 Він гріє руки, у груди дихає гаряче.

Й серце наповнює трепетом ніжно-щасливим.

Сни

Трошки безсоння, трошки відчаю, — йду до мети.

 Куйовдяться хмари, а в небі вже пахне весною.

 Знаєш, недавно якось ти прийшов в мої сни.

 Й спогади раптом насунулись всею юрбою.

 Спогади. Пахощі хвої й вогкої землі.

 Шкіра шовкова і очі вологі, як глиця.

 Ніби весна вже й додому летять журавлі,

 А ми в вікні. Нам обом до пів ночі не спиться.

 Щось так тривожно й тремтливо. І ніжні вуста.

 Подих гарячий в моєму волоссі. Світанок.

 Спогадів нитка прядеться і тчеться густий,

 Наче вологий туман, золотистий серпанок.

  Знайшла 

Я знайшла свою квітку, котра не на Йвана Купала

 Розцвіла серед лісу, а серед полів і лугів.

 Я чекала тебе у дорозі, губ твоїх шукала.

Моє тіло співало в обіймах, і ти відповів.

Відповів на розлуку бажанням. Що сон? Не заснути

 Вже до ранку мені. Відчуваю жадане тепло.

Все чекаю — прийдеш. І хвилює так дихання груди.

 Нас зв'язало щось вічне. А може, ніщо й не було?

 І не знаю, що думати, що маю зараз казати...

Я люблю твої очі і голос... таке от життя.

 Ти шукаєш спокою. Не можу тобі його дати.

Тільки солод бажання і лету увись забуття.

 Обійми. Не пускай. Не пускай, вже терпіти несила.

Хоч зав'язані крила, а серце згорає — аж страх.

Спрага тіла твого обірвала опори вітрила

 І застигла гарячим цілунком на моїх вустах.

                                                              Літо 

Літо. Дим від вогнища. Шепіт трав.

Цвіркуни — веселкою. Вечори,

Як мене під вербами ти чекав.

Я ж до тебе бігла через двори.

 Через трави скошені, по росі.

Із гілок вербових на нас вода,

Наче сльози, капала. І тоді

Біля тебе була я молода.

 Біля тебе була я, як вогонь.

 Спопеляло полум'я до жарин.

 А правічна магія двох долонь.

 Мені напророчила: «Мій! Один...»

Чужа

Чужа у твоєму житті. Чужа. 

Погляд в душу — гостріший ножа.

 Сніжинки холодні. Реальність. Так є. 

І сили сказати стоп не стає.

 Метеликом лину. Згорю. Згорю.

 А твої вуста своїми ловлю.

 Я так опиралася. Марно. Так жаль.

 Зима. І, як сніг, на серці печаль.

Вітання з Днем вчителя!

             У першу неділю жовтня відзначаємо День вчителя.

 

             Дорогі працівники освіти, ветерани педагогічної праці! 

             Прийміть вітання з професійним святом - Днем вчителя!

         В усі часи вчитель залишається опорою суспільства і держави. Якими виростуть діти, яке суспільство вони будуватимуть, які моральні цінності будуть сповідувати, багато в чому залежить від таланту і особистості вчителя. Коли вчитель заходить в клас, всі учні встають. І це не просто звичайне правило - це данина поваги тим, хто щодня вчить любити свій рідний край, вірити в добро, захищати слабших, долати труднощі, рахувати, писати, малювати і багато іншого. Немає завдання більш благородного, ніж давати знання, навчати новим вмінням, готувати до самостійного життя. 

      Шановні освітяни! У цей святковий день бажаємо Вам гарного настрою, міцного здоров'я, благополуччя і радості від нових звершень!

З Всеукраїнським днем бібліотек!

                                                                   Шановні колеги!

        Прийміть найщиріші вітання і побажання з нагоди професійного свята - Всеукраїнського дня бібліотек!

        Бажаємо вам нових трудових звершень, успіхів у вашій почесній справі, невичерпної енергії, оптимізму, міцного здоров'я, щасливої долі, родинного тепла і вдумливих, допитливих, розумних, талановитих і добрих серцем читачів.

Туристичними стежками рідного краю

 27 вересня відзначають Всесвітній день туризму. Міжнародний день туризму заснований Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристської організації в 1979 році в іспанському місті Торремоліно і відзначається щорічно 27 вересня. Указом Президента України від 21 вересня 1998 року було встановлено, що 27 вересня в Україні щороку відзначатиметься День туризму. 

Туризм -це запорука пізнання інших культур та посилення розвитку зв’язків між народами.

 Всесвітній день туризму - свято кожного, хто хоч раз відчув себе мандрівником, вибравшись зі щоденної буденної метушні на берег річки, в ліс, в поле або в інші місця, якими так багата наша земля.

     Рожнятівщина… Це величні і неповторні в красі своїй гори, покриті віковічними лісами, швидкоплинні гірські річки Лімниця, Чечва і Дуба, кришталево прозоре високогірне озеро Росохан  - «небесне око», барвистий килим полонин, де ростуть едельвейси, магічна дженджура, арніка, а на Івана-купала зацвітає загадкова папороть під таємничі мелодії бойківської дримби…

      Таким на мить постає в уяві цей чудовий бойківський край чарівної природи, невичерпних земних багатств, визначних пам’яток минулого,  працьовитих і талановитих людей!

      Ви хочете насолодитися тишею та величною красою? Тоді дорога вам стелиться на Рожнятівщину.  Тут милують око красиві старовинні будівлі, створені у гармонії з самою природою. Вражає своєю незвичайністю Ангелівська домна поблизу села Ясень, «Кедрова палата» у Підлютому, Хрест «Святої Тверезості» у селі Ясень, Цінівський історико-краєзнавчий музей,  Замок "Скарбка" та інші визначні пам'ятки історії та культури.

     Гордістю горян є найчистіша  річка  Лімниця - найчистіша не тільки в Україні, а й у Європі.  Побачити найчистішу річку Європи можна, взявши участь  у поході в Карпати.

      Сьогодні віртуально мандруючи річкою Лімницею, ви матимете змогу  відкрити для себе  перлини  бойківського  краю, серед яких давні історичні та природничі пам’ятки. Тому пропонуємо вам відео мандрівку  «Туристичними стежками рідного  краю»,  де можна  познайомитись з  пам’ятками архітектури  нашого району, з найвідомішими заповідними місцями  краю. 

  

Гірське озеро Росохан (на північний захід від с. Осмолода)

      Маловідоме гірське озеро Росохан – гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення площею 4,7 га. Озеро розташоване на схилах хребта Аршиця на висоті 1120 м і живиться водами з г. Верх-Менчелик (1554 м).Розміри самого озера відрізняються залежно від пори року та кількості опадів. У середньому довжина озера становить близько 60 м, ширина – 20 м, глибина – до 4,5 м. Вода тут холодна навіть влітку і чиста, в ній відсутні ознаки життєдіяльності мікроорганізмів, що може свідчити про наявність у складі води мінералів. За однією з версій, озеро утворилося внаслідок падіння метеорита.

                                           

                                      Монастир в урочищі Лужки (біля с. Осмолода)

         Один з найстаріших монастирів у нашій області – Святоандріївський скит. Ще перед Другою світовою війною дочірній монастир Студійського уставу Унівської Лаври неподалік Осмолоди, у надзвичайно мальовничій місцині, заснував митрополит Андрей Шептицький.У 1944 році він припинив свою діяльність. І лише на початку 90-х років монахи-студити почали відновлювати зруйнований скит. Сьогодні тут збудовано і освячено величний храм та кілька будівель.

                                                  

                                             Форельне господарство (с. Осмолода)

     Поблизу села Осмолода розташовані Лісовий музей і форельне господарство. Ці місця засновані у 1934 р. в урочищі Лютошари М.Саєвичем, який був призначений митрополитом А. Шептицьким управителем-охоронцем митрополичих лісів. Музей природи складався з п’яти відділів: лісовий, мисливський, ловецький (рибальський), бджільничий і бібліотечний. У районі, де широко розгорнулася туристична діяльність, у самому центрі Горган, діяв відомий карпатський курорт «Народна лічниця». Також тут проводили щорічні літні спортивні збори молодіжні пластунські та скаутські організації, діяли дитячі оздоровчі табори. Сьогодні форельне господарство Осмолодського держлісгоспу – найбільше в області.

                      «Кедрові палати» митрополита Андрея Шептицького (біля с. Осмолода)

      Біля Осмолоди, в урочищі Підлюте, міститься резиденція митрополита Андрея Шептицького із цілющими мінеральними джерелами. Ця пам’ятка має багату історію. Оскільки ліси довкола віддавна належали греко-католицькій церкві, сюди у 1809 році переїхав митрополит Антін Ангелович. У середині ХІХ ст. митрополит М. Левицький у Підлютому успішно лікувався від ревматизму, після цього спорудив тут «Кардинальські палати». Надалі практично всі митрополити брали участь у благоустрої території, а митрополит Андрей Шептицький спорудив тут нові «Кедрові палати». У 1930-ті роки біля численних мінеральних джерел збудували купелі, у яких могли оздоровлюватися не тільки служителі церкви, а й усі охочі.

  

                               Пластовий табір-музей «Сокіл» (поблизу с. Гриньків)

        Пластовий табір-музей «Сокіл» є найдавнішою оселею «Пласту», яка була освячена в 1926 році. З огляду на суспільну важливість табору, у 2009 р. «Сокіл» визнано пам’яткою культурної спадщини України. Щороку (до 1939 р.) тут відбувалися табори для юнацтва, які мали велике значення для національного виховання і фізичного гарту молоді під час польської окупації. В 1990 р. пластуни повернулися на «Сокіл».

                                       Ангелівська домниця (між селами Лази та Гриньків)

             Доменна піч в урочищі Ангелів – єдина в Україні пам’ятка старовинної культури виробництва ХІХ ст., що відносно добре збереглася до наших часів. Побудована вона в 1810 році за сприяння греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича, звідси і походить назва поселення Ангелів. Кам’яні стіни печі місцями сягають понад 3 метри. Отвір, через який лився чавун, – на зріст людини. Враховуючи унікальність та історичну цінність споруди, її зображення розміщене на гербі району.

                                                       Хрест святої тверезості (с. Ясень)

      За одним із переказів, Хрест святої тверезості встановлено на місці спаленої корчми, в якій місцеві лісоруби пропивали зароблені тяжкою працею гроші. Жінки лісорубів спалили корчму, а на її місці встановили хрест як засторогу пияцтву. За іншою версією, Хрест встановлено під час поширеного на той час активного руху за тверезість. Ініціатором руху була церква і товариство «Просвіта». В кожному селі створювалися Братства тверезості, відбувалися місії за участю духовенства та встановлювався пам’ятний хрест з відповідним написом.

                            Літературно-меморіальний музей Івана Вагилевича (с. Ясень)

               Музей відкрили в 1995 році в селі Ясень – на батьківщині видатного письменника, етнографа і просвітителя, члена «Руської трійці», яка в 1837 році видала альманах «Русалка Дністрова». Музей розташований у будинку, який колись належав родині письменника, біля якого в 1937 році було споруджено пам’ятник з написом: «Пробудителям Галицької землі отцям М. Шашкевичу, Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття «Русалки Дністрової». У п’яти кімнатах розміщено понад тисячу експонатів. Це в основному фотографії письменника та його друзів, односельчан, друковані видання, документальні матеріали тощо.

                                  Свято-Покровський монастир на горі Чуриків (с. Закерничне)

       У давнину на Бойківщині поблизу села Закерничне на горі Чуриків був чоловічий монастир. Його зруйнували турки. Зараз на тому місці на висоті 950 метрів над рівнем моря завершується будівництво Свято-Покровського монастиря та монастирської церкви Всіх Святих українського народу. Монастир будується винятково на пожертви. Будівничим та ігуменом цього монастиря є ієромонах Іван-Василь Коваль. У 1994 році Владика Софрон Дмитерко дав благословення на екзорцизм, і до сьогодні отець-ігумен Василь-Іван зцілює хворих від всяких недуг молитвою та копієм.

        Пам’ятний знак 100-річчя початку української еміграції до Канади (с. Небилів)

     Початком української еміграції до Канади офіційно вважають 1891 р., коли на кораблі «СС Орегон» 7 вересня до порту Квебек приїхали перші два поселенці — Іван Пилипів і Василь Ілиняк з села Небилова. З їхнім прибуттям розпочався потік українських іммігрантів на незаймані землі Канади.

                                          Геологічне утворення «Павлівський камінь»

      Павлівський камінь – це геологічне утворення висотою 30 м. Воно розміщене у трикутнику лісового масиву, приблизно на однаковій відстані від трьох населених пунктів — сіл Князівське, Підлісся і Дуба. Про його унікальність свідчить той факт, що чеські будівельники змінили напрямок при будівництві магістрального газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород, щоб зберегти дивовижну скелю.На думку істориків, в давнину цей камінь слугував своєрідним капищем ранніх християн. Про це свідчить чашове заглиблення для жертовного вогню на вершині каменя та ряд ліній обабіч скелі.

                                               Історико-краєзнавчий музей (с. Цінева)

      Цінівський історико-краєзнавчий музей – один з найбільших за кількістю пам’яток культури і побуту Бойківщини, заснований в 1976 році. Він розташований у старовинній будівлі Цінівської школи, яку колись називали Білою школою, оскільки ця будівля милувала і захоплювала всіх своїм білим кольором. Школа збудована громадою села в 1910 році. А кошти для будівництва виділила фірма «Глезінгер» як компенсацію селянам за землю, яку вони віддали для прокладання залізничної дороги (так званої вузькоколійки) в гори.У п’яти залах музею зібрано понад п’ять тисяч пам’яток матеріальної та духовної культури. Це документи історії та археології, нумізматичні колекції, предмети ремесла і побуту. Музею присвоєно звання народний.

                                       Замок польського магната Скарбка (смт. Рожнятів)

     У ХV ст. в Рожнятові був збудований добре укріплений замок, який мав дві бійниці і два підземні ходи: до лісу в урочище Батурин і до Василіанського монастиря (зараз Підмонастир). Він був оточений глибоким ровом з водою. Будівництво його пов’язують з іменем графа Станіслава Скарбка (1780-1848 рр.) – відомого землевласника і мецената. Він був засновником театру у Львові (тепер – будинок театру імені Марії Заньковецької).На початку ХХ ст. у замку-палаці Скарбка розміщувалися повітовий суд, поліція. Сьогодні це райвідділ внутрішніх справ з помітними готичними луками замкових вікон, але без вежі. Тепер ця споруда мало нагадує замок. Про те, що тут колись стояло могутнє укріплення, свідчать метрові стіни палацу та вбудована вежа. Окрім того, зберігся вал, залишки рову, кам’яних укріплень і частини замкового парку.

                                            Краєзнавчий музей «Бойківщина» (смт. Рожнятів)

      Музей відкрито в 2004 році під час святкування на Рожнятівщині Другого міжнародного фестивалю «Бойківська ватра-2004». Він розташований  у старовинному будинку, який побудував на початку ХХ ст. український граф Думка. За радянських часів тут був суд, а потім – музей художника Володимира Харченка, картини якого – серед експонатів музею.Понад 400 пам’яток матеріальної і духовної культури Рожнятівщини знайомлять відвідувачів з історією району від ІІ-IV ст. н. е. і до наших днів. В експозиції музею значна кількість предметів побуту бойків, серед яких дерев’яне начиння, що мало велику популярність: ступа, жорна, сито, ночви, діжки, маслянка. Відвідувачі музею можуть ознайомитися з унікальною колекцією бойківських глечиків та глиняних виробів.