Стежками рідного краю

          Кожна людина по-своєму розуміє,що для неї означає рідний край.Для багатьох людей рідний край-це батьківський край,тобто земля,звідки пішов їхній рід,земля батьків, дідів і прадідів. Тому рідний край називають ще малою батьківщиною.Історія живе у спогадах,серцях людей,котрі народилися і виросли в цьому краї. Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. Знання історії свого краю – священний обов'язок кожної культурної людини. Всі ми завжди маємо пам'ятати звідки ми родом, де наше коріння, знати історію свого народу, бо хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього

      Глибше пізнати  наш бойківський край, де бере свій початок дзвінко плинна річка Лімниця, допоможе нам  віртуальна  мандрівка  «Стежками рідного краю».

   Бойківщина – це чарівний край оксамитових лісів, швидкоплинних річок та блакитних озер,сивих легенд та народної мудрості. Край, багатий на мальовничі краєвиди, цікаві історичні місця, унікальні пам’ятки природи та культури. 

    Цікавим краєзнавчим об’єктом в долині Лімниці є руїни старовинної доменної печі  - бойківської домниці в урочищі Ангелів.

      Ангелівська домниця побудована у 1810 р. за сприяння греко-католицького митрополита А. Ангеловича, звідси і походить назва поселення «Ангелів». Кам’яні стіни печі місцями сягають понад 3 м. Отвір, через який лився чавун - на зріст людини. На внутрішніх стінах вогонь назавжди приварив до каменів шлак. Маленькі віконниці - отвори у верхній частині домниці і ходи в нижній - служили для нагнітання повітря за допомогою міха, що приводився в дію водяним колесом. Зберігся і канал для води, яка подавалася з річки Лімниця. У піч, висота якої досягає 16 м, руду подавали по спеціально спорудженій на риштуванні доріжці і через верхній отвір засипали. До комплексу, крім домни, гамарень, кузні, входили будинки керівника заводу і контролера, двадцять двоквартирних робітничих будиночків, складські приміщення, конюшні, стайні для волів та інші господарські споруди.Гута мала 12 шахт, одну високу піч, дві гамарні (фабрики, де переробляють залізо, очищають, фришують за допомогою вогню і молота) й кузню для виробництва цвяхів. У 1813 р. на гуті працювала 81 людина. На той час на галицьких землях було 15 подібних доменних печей. Деякі історики того часу твердили, що тоді Галичина виплавляла більше заліза, ніж така держава, як Португалія.

  Проте Ангелівська гута діяла всього шість років. Уже в 1818 р. вона була закрита. Дослідники називають різні причини:  погана якість місцевої залізної руди, судовий процес між митрополитом Ангеловичем і управителем гути Гекером та інші. Домена піч в урочищі Ангелів внесена до державного реєстру пам’яток архітектури національного значення.

        Біля підніжжя Карпат, попри дорогу з Рожнятова до Осмолоди , лежить велике село з тихою назвою –Ясень. За селом, майже непомітний від дороги, в затінку лип стоїть унікальний обеліск в формі хреста, рівного якому немає в Україні.  Це, можливо, єдиний у світі пам’ятник тверезості. На кам`яному хресті рука невідомого майстра  вирізьбила всього три слова: « В пам`ять святої тверезості». Перша письмова згадка про цей дивний пам’ятник датована 1874 роком. Досі достовірно не з’ясовано , як саме хрест з` явився в Ясені. 

       Переповідають , що в XIX ст. на цьому місці була корчма, де місцеві селяни – лісоруби пропивали тяжко зароблені гроші. Довго мучились жінки, аж поки їхньому терпінню не прийшов кінець. Зібрались вони однієї ночі та розгромили і спалили корчму. Потім зібрали гроші і замовили у Львові хрест з металу з  написом « В пам’ять святої тверезості», який і встановили на місці спаленої корчми.  

     На допитливих в селі Ясень чекає хата-музей та пам`ятник Івана Вагилевича- відомого поета-пісняра, визначного письменника, етнографа, фольклориста, члена «Руської трійці»,автора першої україномовної ластівки «Русалка Дністрова».

  Музей відкрито в 1995 року. Він розташований у будинку, який колись належав родині письменника, біля якого в 1937 році було споруджено пам'ятник. У п'яти кімнатах розміщено понад тисячу експонатів. Це в основному фотографії письменника та його друзів, односельчан, друковані видання, документальні матеріали, які передала музеєві Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника, предмети побуту і гончарні вироби, одяг, взуття, якими користувалася колись родина Вагилевичів та жителі рідного села письменника.В центральній кімнаті музею знаходиться пам'ятник діячам "Руської трійці" - М. Шашкевичу. І. Вагилевичу та Я. Головацькому. Його було встановлено в 1937 році на 100-річчя видання "Русалки Дністрової" громадою села та родичами письменника. Пам'ятник виготовив майстер Антоняк в Станіславі. На одній центральній стіні цього відділу міститься художнє панно "І. М. Вагилевич на лоні ясенських гір".

27 серпня 1937.року жителі Ясеня та навколишніх сіл зібралися біля церкви св. Петра і Павла, щоб урочисто відзначити 100-річчя виходу в світ "Русалки Дністрової". Так була встановлена меморіальна дошка зі словами Т. Г. Шевченка "Возвеличу малих рабів, отих німих і на сторожі коло них поставлю слово". Після того всією громадою вирушили до місця , де було встановлено виготовлений з червоного граніту пам’ятник. На ньому були викарбувані слова     з написом: «Пробудителям Галицької землі отцям М. Шашкевичу, Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття «Русалки Дністрової».В 70-х роках минулого  століття пам’ятник було перебудовано.

    Село  Небилів має цікавий пам’ятник. Загалом, асортимент сільських пам’ятників невеликий – бюст Шевченку, Стрілецька могила, капличка Діви Марії. А ось у центрі Небилова стоїть пам’ятний знак 100-річчя початку української еміграції до Канади. 

  У кінці ХІХ століття Галичина переживала демографічний бум. У селянських родинах народжувалось багато дітей (щоправда, не всі виживали), тож землі всім не вистачало. У 1891 році уродженець Небилова Іван Пилипів та його товариш з сусідньої Слободи Небилівської Василь Ілиняк сіли на корабель «Орегон» та прибули до канадського порту Квебек. Землі в Новому Світі було багато, влада всіляко сприяла трудовій еміграції. Незабаром хлопці перетягнули до Канади свої родини, за ними потягнулись односельці, які заснували перше українське поселення біля міста Едмонтон у провінції Альберта.

7 вересня 1991 року в Небилові із помпою відзначили сторіччя початку еміграції. На святі були присутні делегації з Канади, США, Бразилії, де існують великі українські діаспори. Тоді ж встановили пам’ятник із портретами першопрохідців та барельєфом бойка, що прощається із Батьківщиною.

       В селищі Перегінське цікавим краєзнавчим об’єктом є Перегінська ратуша.  Із традиційною вежею з годинником. Її наявність свідчить, що колись поселення було містечком. Саме слово «ратуша» походить від німецького словосполучення «Rathaus», тобто будинок ради. Колись в цьому будинку засідав магістрат, тобто міська управа, яка збирала податки, пиляла бюджет та займались іншими питаннями самоврядування. Про ратушу в Інтернеті інформації обмаль. Максимум, що вдалося знайти – споруда кінця ХІХ століття. Хоча це й так зрозуміло – за міжвоєнної Польщі у архітектурі панував функціоналізм, а совіти будували похмурі бетонні коробки.

                                               

   Але і це ще не все! За ратушею є… замок! Записуйте адресу – вулиця Шкільна, 8. Його поява є заслугою львівського єпископа Гедеона Балабана, який на початку XVII століття розпорядився збудувати у Перегінському оборонний двір. Помер єпископ у 1607 році, тобто приблизний час спорудження встановити можна.   Коли приходиш за вказаною адресою, починаєш озиратися навколо і питати місцевих – а де замок?  Річ у тім, що він аж ніяк не нагадує потужні твердині середньовіччя. Перегінський замок Балабана – це довга одноповерхова хата із двома невеличкими вежечками по боках. Не мазанка, звичайно, але подібними «замками» у кожному селі хоч греблю гати. Втім, історики стверджують, що це дійсно оборонна споруда, до того ж, колись по периметру її оточував потужний частокіл. Облогу регулярної армії вона, звісно, витримати б не змогла, а ось гультяйську ватагу чи приватний загін сусіднього шляхтича – запросто.

    Отож,  якщо ви любите природу, пам’ятки старовини, архітектури, хочете зустрітися з унікальними творінням природи – відкладіть свої домашні справи, клопоти, і повсякденну метушню  та поспішайте на відпочинок до нашого неповторного, мальовничого  бойківського краю.  Більше інформації про  наш бойківський край , його історичні, архітектурні та культурні пам’ятки вам, нададуть гірські інформаційні центри: бібліотека села Ясень та бібліотека селища Перегінськ.