21 липня 1907 року у Житомирі народився Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба), український поет, археолог і політичний діяч.
О. Ольжич — син відомого українського поета Олександра Олеся (Кандиби). Народився він в Житомирі, здобув освіту в Карловому університеті, захистив докторат зі слов 'янської археології, був запрошений на роботу до Гарвардського університету. Вже перші його надруковані вірші засвідчили появу на небосхилі світової літератури нової яскравої зірки. Перед ним, аристократом духу, простягалася широка дорога в світ поезії та науки. Та він обрав стрімку і смертельно небезпечну стежку, якою мав пройти разом зі своїм народом, щоб здобути для нього Свободу. Він став одним із чільних діячів Організації Українських Націоналістів. Разом зі своїми товаришами по зброї ніс народові велику правду про те, що годі сподіватися волі з рук будь-якого окупанта, що лише власними силами можна здобути Українську державу. Діяльність О. Ольжича не залишилася поза увагою гестапо. У травні 1944р. він був заарештований у Львові. Під посиленим конвоєм гестапівці допроваджують його до Берліна, кидають у концтабір Саксенгаузен, де піддають жорстоким катуванням, від яких він помирає 9 червня 1944 року. А наступного дня точно за розкладом о 19 годині 45 хвилин небіжчика понесли до крематорію...
Немає на білому світі могили поета О. Ольжича, котрий до останнього подиху зберіг вірність Україні, не зрадив ідеї, якій присвятив своє коротке, але таке яскраве життя. Є його поезія, є наша нам 'ять про нього.
14 фактів про Олега Ольжича
1. Син поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби). Батько критикуватиме сина за надмірний радикалізм у житті та віршах, а Олег пізніше скаже, що батькові вірші для гімназисток і телеграфісток.
2. Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її обробив.
3. Коли 1919-го його батько виїхав у Будапешт як аташе з питань культури УНР, сім’я жила впроголодь. Олег часто ходив в далекі села вимінювати за різні речі картоплю і борошно. І якщо все проходило вдало, то потім у сніг і холод ніс на плечах важкий мішок.
4. Дуже любив мандрувати. Часто з товаришами пішки або поїздом вирушав для детального огляду певної місцевості. Одного літа об’їхав на велосипеді мало не всю Німеччину. Чудово знав Карпати.
5. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою «Неолітична розписна кераміка Галичини». Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію.
6. Перш ніж стати поетом, мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. А його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині.
7. Марина Антонович-Рудницька, перша симпатія Ольжича, так характеризувала свого кавалера: «Олега не можна було не примітити: високий, трохи горбився, ніби соромився свого зросту, чемний, але різкуватий. Не полюбляв краваток, ходив «по-словацькому»: комір сорочки поверх піджака. Олег був дуже подібний виглядом і вдачею до свого батька… Світла, кучерява чуприна, скромна, ніби засоромлена усмішка, лагідність і м’якість поведінки, тонке почуття гумору, що часто переходило в досить їдку, але дбайливо завуальовану іронію».
8. Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.
9. Першим друкованим твором Ольжича стала дитяча оповідь «Рудько» (1928), де описуються пригоди півня Рудька та інших мешканців подвір’я. Цього Рудька Олег намалював у п’ятирічному віці.
10. У листах Олександр Олесь називав сина «довгоногим Лелеченькою». Псевдонімом Лелека Олег Кандиба підписув свої перші твори.
11. Як член ОУН, у 1938-му брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами. Потрапив у полон, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.
12. В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змусили його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Друзі називали її Калинкою. Влітку 1943-го уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо. Це робилося, аби уберегти Катерину від переслідувань за політичну діяльність чоловіка.
13. Гестапо заарештувало Ольжича 25 травня 1944-го на квартирі у Львові. Його відправили в концтабір Заксенхаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!». Помер в ніч на 10 червня від тортур на черговому допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц.
14. Вже після його смерті, 31 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.
Як поет, О. Ольжич усіляко пропагував цінності, що підкреслювали героїчну суть українця та української нації. В одній із статей він писав: "Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться уже ніяких фізичних ударів. З почуттям власного благословення на чолі, назавжди рішена на свойому шляху, в революції народжена, сучасна Україна спокійним ликом зустрічає негоди і бурі, знаючи, що вони розвіються, а вона буде".
Ольжич гартував характер української людини, бо хотів, щоб залізний характер мала українська нація.
