Біль, обернений у слово

     2021 рік – рік пам’яті 35- річчя Чорнобильської катастрофи.

    26 квітня 1986 року сталась страшна катастрофа в історії людства - вибух реактора на Чорнобильській атомній електростанції. Долі багатьох людей різних професій - цивільних і військових, які стали свідками, учасниками, героями та жертвами Чорнобильської катастрофи, змінилися назавжди. І через 35 років цей день змушує задуматися про можливі наслідки діяльності людини.

     35 років тому, у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, в Україні сталася найбільша техногенна катастрофа за всю історію ядерної енергетики  у світі – аварія на Чорнобильській атомній електростанції, наслідки якої досі відлунюють в зламаних долях та важких спогадах багатьох тисяч людей.   Аварія призвела до небаченого забруднення природного середовища радіоактивного опромінення мільйонів людей.  Увесь світ схилився тоді перед мужністю пожежників із Прип’яті. Нічим не захищені, вони закрили собою не лише нас усіх і землю України, але й усю нашу планету.

    До дня Чорнобильської трагедії в бібліотеці  організована книжкова виставка-вшанування"Біль, обернений у слово".   На виставці представлені документальні матеріали, художні твори, які розповідають про аварію на Чорнобильські атомній електростанції.

      Пам'ять про трагедію незагоєною раною залишиться в душі нашого народу. Подвиг, який здійснили ліквідатори Чорнобильської АЕС, ніколи не буде забутий.

    Жителі нашого села , які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС

 

    Вагилевич Ігор Ярославович 1966 р.н.,

   Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1989р.

Кос Василь Васильович 

 1962 року народження, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1987р., категорія 2

   

     

Надрага Микола Леонович народився 5 січня 1957 року 

    Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1989 рік

    

 

 Шолопак Ігор Федорович народився 25 листопада 1963 року . 

 Перебував на ліквідації наслідків аварії на  ЧАЕС у 1986 році.

    

     Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими, перед пам’яттю померлих від радіаційного смерчу.

День книги і авторського права

      

     Всесвітній день книги та авторського права святкують щорічно 23 квітня ось уже 26 років. У квітні 1995 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО заснувала Всесвітній день книги і авторського права. Сьогодні Всесвітній день книги святкують у 190 країнах світу.  Завдяки книгам ми не тільки отримуємо простий і зрозумілий доступ до ідей і знань, моральних і духовних цінностей, ми торкаємося до справжніх творчих досягнень та розумінню краси нашого людства. 

    День книги, здавалося б, що це за свято? Це не Новий Рік, не Різдво, не Великдень та не день народження. Та для тих, хто живе світом книжок — це особливий день. Адже, як можна не любити книги, коли, завдячуючи їм, ми проживаємо безліч маленьких життів? Змагатися з драконами, бути учасником історичних подій, переживати бурхливий роман чи перевернути свій світогляд з ніг на голову — все це можна зробити, просто перегортаючи сторінки.   

      Відсвяткувати день книжки можна, звісно, за читанням хорошої літератури. Також, подарувати близькій людині книжку. А прочитані книжки — не зберігати на поличці, щоби стояли без діла. Роздати їх друзям, подарувати бібліотеці чи віддати на благодійність. Адже книжки — це не прикраса для стіни, їх потрібно передавати від читача до читача. Гарна книга може зробити людину розумнішою або щасливішою. Паскаль говорив, що кожну книжку треба вміти читати.

   У Всесвітній день книги і авторського права нашій бібліотеці  подаровано від літературного об'єднання "Горгани"   новий,  5-й випуск  творчих здобутків наших  краян.                  

      Тож зі святом вас, шановні читачі, письменники, поети, видавці та працівники бібліотечної сфери! Нехай ваше життя буде сповнене творчістю, натхненням, радістю та задоволенням від читання, пізнанням незнаного та відкриттям незвіданого.

Збережемо нашу Землю блакитною і зеленою

 

               Щорічно 22 квітня відзначається Міжнародний День Землі - свято, що ознаменувало початок сучасного екологічного руху. Мета цього дня - звернути увагу на проблеми навколишнього середовища. Слоган Дня Землі 2021 - "Відродити нашу Землю". У День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін Миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль до захисту миру на планеті та збереження краси та багатства нашого спільного дому. Цей Дзвін є символ спокою, мирного життя та дружби, вічного братерства і солідарності народів та заклик до дії в ім’я збереження миру і життя на Землі, збереження людства та культури.

        У цей день люди проголошують екологічні ініціативи і закликають до дбайливого ставлення до планети. Цього року відзначається 51-ий День Землі. Його головними темами є відновлення біорізноманіття, кліматичні зміни та боротьба з пандемією коронавірусу. 

       День Землі нагадує усім, що дії кожної людини можуть багато змінити, що одна людина може спалити ліс, де загине все живе, а друга людина посадить сад, вичистить струмок чи джерело, прибере в лісі, цим самим піклуючись про чистоту і красу навколишнього середовища.

 

 

  

Історичні пам'ятки села

       Світова спільнота 18 квітня відзначає День пам’ятників та історичних місць. Його девізом став заклик “Збережемо нашу історичну батьківщину”.

       Цей день у 1982 році було встановлено Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць (ICOMOS), створеної при ЮНЕСКО. Свято відзначається у світі з 18 квітня 1984 року щорічно. В Україні цей день називається “День пам’яток історії та культури” і встановлений відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1999 № 1062/99, його також відзначають щорічно 18 квітня.

    Україна − держава з багатовіковою історією та культурою. Кожна епоха залишає нам у спадщину пам’ятку архітектури чи історії, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію чи особистість. У кожному регіоні є свої визначні пам’ятки - перлини української землі.  Це справжній скарб, наша гордість і надбання.

     Тож до вашої уваги  інформ - реліз про історичні пам'ятки , які знаходяться на території нашого села .

   Пам’ятник Івану Вагилевичу

                В тридцятих роках, а точніше — в 1937-му, у селі Ясень був споруджений пам'ятник членам «Руської трійці», в яку входив і наш земляк І. Вагилевич. Ось як описує подію відкриття цього пам'ятника та його подальшу долю в історико - публіцистичній збірці «Ясень» (видавець ТзОВ «Острозька друкарня», рік видання 2005, стор. 80, 31, 82) ясенчанин Р. Левицький: «27 серпня 1937 року жителі Ясеня та навколишніх сіл зібралися біля церкви св. Петра і Павла, щоб урочисто відзначити 100-річчя виходу в світ «Русалки Дністрової». Так була встановлена меморіальна дошка зі словами Т. Шевченка «Возвеличу малих рабів отих німих і на сторожі коло них поставлю слово». Промову біля церкви виголосив декан Перегінської церкви Патрило. Після того всією громадою вирушили до місця, де було встановлено виготовлений з червоного граніту пам'ятник. На ньому були викарбувані слова: «1837-1937. Пробудителям Галицької землі отцям М. Шашкевичеві, Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття «Русалки Дністрової». Вагилевичі і Громадяне Ясеня. 27 VIII 1937».

         У 50-70-х роках в державі поширилась атеїстична пошесть, масово закривали церкви, руйнували хрести, а також історичні пам'ятники, на яких були зображені хрести. Лихо не обминуло і цей пам'ятник. З нього також зняли хрест. З часом на тому місці був поставлений пам'ятник самому І. Вагилевичу. Той пам'ятник був виготовлений неякісно і позбавлений художнього смаку, а тому на його місці згодом поставили третій пам'ятник,  який  можна побачити і в наші дні.

        Пам’ятник Івану Вагилевичу двічі зазнав реконструкцій, останньої  у 1986 році.  А 17 червня 1995 року в с. Ясені  урочисто відкрили музей Івана Вагилевича. 

Хрест "В пам'ять святої тверезості"

                    Мабуть, в нашому краї нині нема жодної дорослої людини, яка б не чула - не відала про те, що  в горішній частині  гірського села Ясень більше століття існує так званий пам'ятник тверезості. Його споруджено у вигляді хреста, на якому донині зберігся напис: «На пам'ять святой тверезости 1874 Господи сружие на диявола крест твой дал сей нам». Про його унікальність ще в радянські часи повідомляли майже всі тогочасні засоби масової інформації. Згодом краєзнавці висунули таку версію щодо виникнення згаданого пам'ятника: буцімто хрест в Ясені спорудили місцеві горянки на попелищі спаленої ними корчми, в якій їхні чоловіки -лісоруби пропивали тяжко зароблені гроші.

             За одним із переказів, колись в Ясені найбільшим промислом була заготівля лісу. Заробітчани важко працювали в лісі, щоб заробити на прожиття. І тут, де тепер «Хрест Святої Тверезості» була корчма, яку дуже полюбляли і відвідували ясенчани. Часто вони весь заробіток залишали в корчмі. Довго терпіли жінки і, нарешті, зібравшись, вони вирішили спалити корчму, а на її місці спорудили цей Пам’ятник. Яке було здивування чоловічої половини, коли зранку, на місці їхньої улюбленої корчми височів Хрест, на якому був напис, що свідчив про те, з якою метою це зроблено.

           Згодом, знову ж таки в Ясені, але на долішньому цвинтарі, було «розсекречено» ще один такий же за зовнішністю хрест і з таким же написом . Журналіст «Новин Підгір'я» Іван Іванишин в районному часописі (публікація «Пам'ятники тверезості», №45 за 10 квітня 2004 р.) висунув іншу версію. Мовляв, в ті давні часи обидва пам'ятники тверезості були своєрідними оберегами села від «зеленого змія», бо знаходилися відповідно при вїзді і на  виїзді цього населеного пункту. 

        Колись він стояв на земельній ділянці попри дорогу при в'їзді в населений пункт. Згодом на тому місці вирішили збудувати початкову школу, тож безбожники-атеїсти хотіли розп'яття взагалі зруйнувати. Але власник присадиби Пилип Олексюк вночі перевіз його на кладовище і заповів, щоб після смерті він спочивав під отим хрестом. Звичайно, рідні виконали його останню волю.

         З виявленням другого пам'ятника тверезості виникла й інша версія причини встановлення розп'ять у Ясені, кардинально відмінна від попередньої. Сумнівним видалося те, що корчма стояла при в'їзді в село збоку Гринькова, бо переважно такі заклади тогочасної торгівлі функціонували в центральній частині населеного пункту. На місці, де збудували початкову школу, колись теж не було житла. За логікою, там також мала стояти корчма, тож якщо жінки спалили одну корчму, то мусіли вчинити так само і з другою. Насправді хрести-близнюки служили оберегами, але не від «зеленого змія», а дійсно «святої тверезості», себто чистоти Христової віри.

           Як кажуть, обидва припущення мають право на існування. Безперечною в обох випадках є також думка про те, що історичні факти появи згадуваних хрестів тверезості базуються на певній тогочасній ідеології суспільного життя. А вона мовою історії говорить про пропаганду антиалкогольного руху на Галичині, проголошену митрополитом Йосифом Сембратовичем і, як наслідок, пояснює причину появи символічних пам'ятників.

          За іншою версією, після скасування панщини в Галичині в 1848 році майже по всіх селах при фільварках (господарствах панів) були створені гуральні, що виготовляли горілку. Селянам за роботу частково платили оковитою, що призводило до споювання чоловіків, значна частина яких ставали алкоголіками.

       В цих умовах, на Галичині шириться рух тверезості, по селах створюються Братства тверезості. Ініціаторами руху була церква і товариство «Просвіта». Братства тверезості засновувалися при церквах. Кожен мирянин чоловічої чи жіночої статі міг вступити в братство. При вступі, людина, поклавши руку на Євангеліє, давала присягу, що не буде вживати алкоголю. В селах відбувалися місії за участю духовенства (можливо й митрополита Йосифа Сембратовича), встановлювався пам’ятний хрест з відповідним написом: «Хрест переміг поганство, Хрест переможе пияцтво» або «На пам’ять святої тверезості» .

          Проведена робота дала результати. Люди перестали пиячити, закривались корчми. Не мали збуту своєї продукції гуральні (спиртзаводи), а вони були в маєтках поміщиків. Селянство було врятоване від повної руїни матеріальної та було закладено основи для піднесення моралі, духовності, національної свідомості. Молодь вступала до лав товариства «Відродження» девізом якого було «Ми не п’ємо і не куримо».В роки більшовицького режиму багато хрестів тверезості за іронією долі були знищені. Збереглися вони переважно в тих селах, де селяни встигли перенести їх на цвинтар або біля церкви.

Пам’ятник Примирення

            2 вересня в ході відзначення 196-річчя з дня народження одного із засновників «Руської Трійці» Івана Вагилевича на подвір'ї Ясенської ЗОШ І-ІІІ ст. урочисто відкрито пам'ятник загиблим воїнам у II світовій війні. Тут в алфавітному порядку на граніті вписано 176 імен ясенських воїнів, які загинули у лавах УПА та Радянської Армії.

        Ідея встановлення-хреста виникла ще у 2005 році під час святкування у селі сторіччя «Просвіти». Саме тоді уродженець Ясеня Роман Василишин запропонував поставити на честь героїв пам'ятник. Виготовляли його в Рівненській області, а на Рожнятівщину привезли у 2006 році. За організацію встановлення пам'ятника взявся головний лікар обласного санаторію «Ясень», депутат облради Зіновій Васильків, сільська влада на чолі із головою Володимиром Вагилевичем облаштували територію, чим могли допомагала й місцева громада, вчителі, працівники санаторію, підприємці. Завзято попрацював тут і житель Сваричева Петро Жолобак зі своїм сином Анатолієм. І ось спільними зусиллями пам'ятник встановлено. На його урочистому відкритті священики відправили панахиду за упокій душ загиблих. Поіменно^ згадали героїв у своїх виступах сільський голова Ясеня Володимир Вагилевич, голова РДА Василь Комар, п. Роман Василишин, Зіновій Васильків, сільський депутат Марія Годованець. Хвилиною мовчання пом'янули своїх рідних ясінці.

            Назва пам’ятника символічна, адже не секрет, що існував конфлікт між жителями села про те, ким були учасники УПА – героями чи ворогами народу. Не відомо,чи встановлення цього пам’ятника поклало крапку конфліктам, та фактом є те, що він вшановує пам’ять справжніх борців, вірних та самовідданих синів і дочок нашої країни.

Пам’ятник на честь скасування кріпосного права

     На обійсті ясенчан подружжя Марії Захарівни та Леона Остаповича Савчиних височить металево-бетонний хрест із таким написом (дослівно): "На памятку даной свободи дня 3 Мая 1848 Громада Ясинь 1874". Звичайно, всі розуміють, що розп'яття присвячене відомій події—скасуванню панщини та кріпацтва. Як бачимо, воно отримало поширення і на віддаленому від тогочасного цивілізаційного            процесу Карпатському регіоні. Але щодо даного пам'ятного подячного знака, то загадковими є принаймні два аспекти. По-перше, різниця у датах: 1848 і 1874, тобто різниця у часовому вимірі складає аж 26 років. На жаль, точної відповіді нема, як мовиться, ні письмової, ні словесної. Хіба що припущення та здогадки.

    Пенсіонери Савчини  розповідали , що відколи себе пам'ятають, перед їхнім  помешканням хрест був завжди. А поруч з ним, по обидва боки, росли дві липи. Оскільки вони були старими та струхлявілими (як правило, колись при встановленні розп'ять у громадських місцях водночас садили і дерева), бо було їм вже більш як 200 років і вони становили загрозу-могли впасти—для житлового будинку та господарських споруд, то у 80-тих роках минулого століття їх зрубали. Не знає подружжя, чому така різниця у встановленні пам'ятника. Натомість авторові цих рядків пощастило зустріти старожила-ясенчанина, який розповів наступну згадку-легенду.

        Отож, жив-поживав колись у Ясені економ на прізвисько Леон Паскудний (відзначався надмірною суворістю і жорстокістю по відношенню до кріпаків, за що його так і прозвали). Він був правителем місцевого так званого фільварку (щось подібне до нинішнього фермерського господарства), у якому тяжко трудилися підневільні селяни на полі, у стайнях та кошарах, а також лісорубами у навколишніх лісах. За найменшу провину чи непослух наказував бити людей кінськими батогами, через що дехто втрачав здоров'я, а дехто від отриманих побоїв навіть помирав.

        Коли скасували панщину, ніхто не захотів терпіти економу й вони вже не гарували на пана, через що той розорився. Відтак отой Леон Паскудний прожив ще самотньо (сім'ї не мав) зо двадцять років й віддав Богу душу. Аж тоді сільська громада перед його оселею і встановила хрест як подяку за свободу...

           7 вересня 1848 року було видано указ про ліквідацію панщини.  Хоча ліквідація панщини не вирішила проблем села, але сам факт скасування був прогресивним явищем. На честь цієї події в 1874 році жителі Ясеня поставили пам'ятний хрест, який зберігся і до сьогоднішніх днів. Знаходиться цей хрест на приватному подвір'ї Л.Савчина.    Цього року буде 173 роки з дня скасування панщини та кріпосного права.

     Пам'ятний знак на честь Героїв Небесної Сотні і воїнів Ато

  В Ясені на мальовничій місцині поблизу швидкоплинної річки Лімниця при в'їзді у населений пункт встановили пам'ятні знаки Героям Небесної Сотні і воїнам АТО. Перший виконаний у оригінальному стилі козацької сторожової вежі із світлинами загиблих на Євромайдані. Інший символізує розп'ятого Христа, а неподалік — гранітна стела з молитвою за Україну у часі війни, у тексті якої написано; "Господи Боже сил, Боже спасіння нашого, Боже єдиний, що твориш чудеса, зглянься в милості і щедротах на смиренних рабів Твоїх і чоловіколюбно вислухай і помилуй нас. Ось бо вороги наші зібрались на нас, щоб погубити нас і зруйнувати святині наші. Тому ми грішні і недостойні в покаянні і з умиленням молимось Тобі: поможи нам, Боже, Спасителю наш, і ізбави нас ради Імені Твого, щоб не сказали вороги наші: "Бог покинув їх і нема Ізбавителя і Спасителя" Радше хай пізнають всі народи, що Ти єси Бог наш, а ми - люди Твої, силою Твоєю бережені. Створи з нами знамення на благо, щоб ненависники наші побачили нас і впокорилися. Так, Господи Боже, Спасителю наш, Сило і Упокоєння і Заступнику наш, не згадай беззаконь і неправд людей Твоїх, і не відвернися від нас у гніві Твоєму, але в милості і щедротах посіти смиренних рабів Твоїх, що припадають до Твого благоутворія. Повстань на поміч нам і оберни нечестиве зухвальство їх на страх і втечу. Христолюбивому ж воїнству нашому подай у сильній відвазі і мужності погнати і наздогнати і в Імені Твоєму перемогти їх. А тим, яким Ти призначив покласти в бою за вітчизну своє життя, прости їм прогрішення їх і в день праведної відплати Твоєї подай вінці нетлінні. Бо Ти єси Заступник, і Переможець, і Спасіння всім, хто на Тебе уповає, і Тобі славу возсилаємо Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас і на віки віків".

        Дай, Боже, аби молитва ясенчан і всього українського люду вберегла тих, хто став на смертельний герць з ворогом.

          Україна сповнена своїми дивами. Вона несказанно багата на культурні пам'ятники та різні історичні визначні пам'ятки, але чи буде у наших нащадків можливість помилуватися ними, доторкнутися до минулого, цілком залежить від нас.

          Вивчайте, гордіться та бережіть свою історію! Подорожуючи по своїй землі, ми відкриємо для себе багато нового і цікавого. 

Ми за чисте довкілля!

     Щороку, у третю суботу квітня місяця в Україні відзначається День навколишнього середовища більш відомий, як День довкілля.

    Завжди у цей день українці долучалися до акцій, направлених на збереження та примноження природного фонду рідної країни. Цьогоріч карантинні заходи внесли у цю традицію суттєві корективи.

   Проте ми з вами ніколи не повинні забувати, що охорона природи має для людини надзвичайно важливе значення. Але кожному із нас почати потрібно з себе, усвідомити, перш за все, відповідальність за залишене сміття, забруднену воду чи повітря, за нанесення непоправної шкоди природі. Особливо обурює необережне поводження з вогнем в екосистемах чи зумисне спалювання рослинних рештків. Адже при сильній трав’яній пожежі гинуть практично усі живі істоти, що живуть у траві та на поверхні ґрунту, зникає корисна мікрофлора. Випалювання наносить пряму шкоду й здоров’ю людини.

    Сьогодні працівники нашого закладу культури не залишилися осторонь толоки. Окрім прибирання біля пам’ятника  І. Вагилевича  відбулося  прибирання і на території нашого закладу. .

     Впевнені, що тільки спільними зусиллями зможемо зберегти красу та неповторність рідного краю.

    Будьте свідомими громадянами!

    Бережіть природу!!!

Чарівні зерна доброти

Бібліографічна пам’ятка для дітей молодшого та середнього шкільного віку

    Відома українська письменниця, перекладач та педагог Оксана Дмитрівна Іваненко народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві. Її мати працювала вчителькою в дитячому притулку, батько був редактором газети (пізніше – вчителем мови й літератури).  З дитинства Оксана захоплювалась літературою: «У нас була велика бібліотека. Бібліотека містилася в маленькій кімнаті, і щоліта ми з братом починали її впорядковувати, але поринали в читання.., і тому так нам і не вдалося її упорядкувати. Бібліотека – це було наше володіння».

    Улюбленими письменниками з перших кроків самостійного читання стали Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Олександр Пушкін, Ганс Хрістіан Андерсен. Напевне, можна досить легко і просто здогадатися, чому свій літературний шлях Оксана Дмитрівна розпочала саме з казок.

 

      Перебуваючи з дитинства у «педагогічному середовищі, вона і сама мріяла стати вчителькою». Тому, коли в роки Першої світової війни мати в другу зміну в приміщенні «Дому трудолюбія» організувала безкоштовну школу для біженців і робітників, дівчинка охоче допомагала їй у цій роботі. 

 У шістнадцять років Оксана почала працювати вихователькою в дошкільному дитбудинку. Тут вона створює інсценівки і казки спеціально для дітей, які зразу ж доходили до малого читача: твори читали діти або дітям, а інсценівки ставилися на сцені.

Навчалася Оксана в гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.

Потім був Інститут народної освіти у Харкові, після якого майбутня письменниця пішла працювати до колонії імені М. Горького, якою керував у ті часи легендарний педагог Антон Семенович Макаренко.

У дев’ятнадцять років Оксана Іваненко в часописі для дітей «Червоні діти» друкує перше оповідання, а перша книжка для дітей «Майка та жабка» була надрукована в 1930 році.  

На першу надруковану казку схвально відгукнулися Корній Іванович Чуковський та Самуїл Якович Маршак. Зокрема, К. Чуковський так написав про молоду письменницю: «Серед казкарів Оксана Іваненко посідає особливе місце. Вона уподобала жанр напівчарівної казки з пізнавальним, природничим ухилом. Хоч у сюжетах її казок і проявляється певна доля фантастики, хоч і бурульки, і тварини, і квіти, й дерева розмовляють у них людською мовою, фантастика – лише ошатне прикриття, футляр для тих наукових відомостей, які приховані всередині».

Отож, ще з юного віку письменниця чітко й однозначно визначила напрямок своєї літературної дороги – писати для дітей. Відтоді вийшло в світ близько 50 книжок для юних читачів.

Війна не оминула сім’ю Оксани Дмитрівни: не повернувся чоловік (він загинув під Києвом у сорок першому). Письменниця залишилася сама з дітьми, з ними під час війни вона перебувала у Свердловську. В цей час виходять збірки її оповідань «Пошта прийшла» (1943), «Школа» (1944), «Життя коло смерті» (1945). Герої творів – школярі, які допомагають боротися з нацистами.

 Після війни Оксана Іваненко повертається до Києва, пише нові твори для дітей. З 1947 по 1951 працює головним редактором журналу «Барвінок».

В особі О. Іваненко поєднались письменник, педагог, історик, літературознавець. ЇЇ романи про Тараса Шевченка та Марка Вовчка, оповідання про Г. Х. Андерсена, повість про першодрукаря Івана Федорова («Друкар книжок небачених») – це не лише наукові біографії, а й чудові художні твори.

    Роботу над епопеєю про життя Великого Кобзаря «Тарасові шляхи» письменниця розпочала ще в довоєнні роки. У 1939 році вийшла в світ повість «Тарасові шляхи», а в 1961 – під цією ж назвою роман з п’яти частин, який охопив усе життя поета.  Твір написаний на багатющих архівних, мемуарних, наукових джерелах. О. Іваненко побувала в тих місцях, де  зупинявся поет, вивчила все, що збереглося про Т. Шевченка і його епоху. Цим і пояснюється величезний успіх «Тарасових шляхів».

                                                               

Книга «Маленьким про великого Тараса» (1963) доступно розповідає дітям про Кобзаря, а також популяризує його поезію.

Оксана Іваненко відома як автор казок «Великі очі», «Чудесна квітка», «Три бажання» та інших. Розвиток сюжету в казках циклу «Великі очі» визначається образом лікаря, який лікує не хворих на звичайні недуги людей, а «брехунів, боягузів, базік, ледарів, заздрих і тому подібних хворих, що заважають собі та іншим».

Важливе місце у творчості письменниці займають природничі казки (наприклад, «Лісові казки», написані на науковій основі).

Відома Оксана Дмитрівна і як перекладачка з російської, датської, французької мов. Особливо багато зробила вона для перекладу і популяризації казок Г. Х. Андерсена.

У 1974 році Оксані Іваненко було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки за цикл «Лісові казки», повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та інші твори, що вийшли у видавництві «Веселка» у п’ятитомному зібранні.

 У березні 1986 року письменниця була удостоєна Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

У грудні 1997 року душа славетної майстрині художнього слова полинула у вічність.

Видання творів О. Іваненко з фондів  нашої  бібліотеки

 Іваненко О. Твори : в 5 т. Т. 1 : казки / О. Іваненко; худож. В. Євдокименко; передм. І. Шкаровської. – К.: Веселка, 1984. – 331 с.: ілюстр., портр.

 Іваненко О. Твори : в 5 т. Т. 2 : оповідання / О. Іваненко; оформ. В. Кавуна; худож. А. Резниченко. – К.: Веселка, 1984. – 255 с.: ілюстр.

Іваненко О. Твори:в 5 т .Т 3. Повісті./О.Іваненко;іл. А. Резниченка.-К.: Веселка, 1984. -348с. 

Іваненко О. Великий шум : повість та оповідання / О. Іваненко; мал. Є. Гончаренко. – Перевид. – К.: Веселка, 1983. – 224 с.: ілюстр.

Іваненко О. Води з кринички : повісті, оповідання / О. Іваненко. – К.: Радянський письменник, 1981. – 216 с.Іваненко О. Марія : роман / О. Іваненко. – К.: Рад.школа, 1988. – 544 с.

Іваненко О. Тарасові шляхи : роман / О. Іваненко; мал. В. Касіяна; передм. О. Є. Корнійчука. – К.: Веселка, 1982. – 743 с.: ілюстр.

Іваненко О. Три бажання : казки, оповідання / О. Іваненко; худож. В. Євдокименко; передм. В. А. Костюченка. – К.: Веселка, 1986. – 271 с.: ілюстр., портр. – (Шкільна бібліотека). 

Твоє здоров'я - у твоїх руках

                                         

      7 квітня Всесвітній день здоров'я. Відзначається щорічно починаючи з 1950 року. Цього дня 1948 року набрав чинності Статут Всесвітньої організації здоров'я (ВОЗ).

Тема здоров'я є досить актуальною на сьогодні, адже ми спостерігаємо як погіршується екологія навколишнього середовища в результаті діяльності людини. Ми вживаємо неякісну їжу. Щодня стикаємося з проблемою чистої питної води, як наслідок маємо проблеми із здоров'ям. 

      Здоров'я – це єдине, що не можна купити за гроші та обміняти на золото. Наше здоров'я - це те, що визначає нашу тривалість життя. І чим більш недбало ми до нього ставитеся, тим менше відповідно будемо жити. Зрештою, бути здоровим – це модно! Багато людей зараз живуть, так ніби у них ще 9 життів. Шкідливі звички, відсутність спорту та банальної гігієни, все це призводить до проблем, хвороб та інших недугів, які ускладнюють життя і не дають насолодитися ним сповна. Але навіть усвідомлення цього їх не зупиняє. Але в порівнянні з 20 століттям, 21 століття пропагує здоровий спосіб життя, нехай не всі його приймають. Якщо раніше було модно стояти з сигаретою в руці, то зараз модно ходити в тренажерний зал. Спорт – це здоров'я. А коли здорова людина займається спортом, це похвально подвійно. 

 Бібліотека пропонує переглянути    відео - презентацію " Ми за здоровий спосіб життя " та  презентацію  " Твоє життя - у твоїх руках".  

                                              

Казкова мозаїка Г.К.Андерсена

      Ганс Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 року в Оденсі на острові Фюн. У 14 років він залишає Оденс заради Копенгагена, оскільки сім’я жила дуже бідно, а він мріяв стати знаменитим.

     Незважаючи на його неефектну зовнішність, з жалю Ганс Крістіан був прийнятий в Королівський театр, де грав другорядні ролі. Співчутливі люди клопотали перед королем Данії Фредеріком VI, який дозволив йому вчитися в школі в містечку Слагельсе, а потім в іншій школі в Ельсінорі за рахунок скарбниці. Учні в школі були на 6 років молодші Андерсена. Цей період він згадував  як найпохмурішу пору свого життя. У 1827 році Андерсен завершив навчання. До кінця життя він писав з граматичними помилками – Андерсен так і не здолав грамоти.

    Андерсен ніколи не був одружений і не мав дітей.

      У 1829 році фантастичне оповідання «Піша подорож від каналу Холмен до східного краю Амагер» принесло письменникові популярність. Андерсен пише велику кількість літературних творів,  в 1835 році – «Казки» принесли йому справжній успіх (за 40 років написав 156 казок). У цьому жанрі найповніше виявився художній талант Андерсена.

    Його перший роман, «Імпровізатор» (1835), був добре прийнятий критиками.

    У 1840-х роках Андерсен спробував повернутися на підмостки, але без особливого успіху. У той же час він підтвердив свій талант, видавши збірку «Книга з картинками без картинок».

    У другій половині 1840-х і в наступні роки Андерсен продовжував публікувати романи і п’єси, марно намагаючись прославитися як драматург і романіст. 

    У 1872 році Андерсен впав з ліжка, сильно забився і більше вже не оговтався від травм, хоча прожив ще три роки. Він помер 4 серпня 1875 і похований на кладовищі Ассістенс в Копенгагені.

    До відзначення дня народження Г.К. Андерсена  в бібліотеці для користувачів дітей влаштовано книжкову поличку "Казкова мозаїка Г.К.Андерсена".

         Книжкова виставка « Казкова мозаїка Г.К.Андерсена » ознайомить користувачів з чарівним світом Андерсена. В його казках є багато пластів, розкрити які може як дитина, так і дорослий. У них добро і любов перемагають, але інколи залишають легкий смуток і роздуми. Минуло багато років, а світом ходять «голі королі» та «снігові королеви», «гидкі каченята» стають прекрасними лебедями, маленькі «Дюймовочки» знаходять своє кохання.

      Тож запрошуємо не тільки юних читачів, а й дорослих ознайомитися з книжковою виставкою, адже його казки ніби створені для спілкування і з дорослими - в них багато мудрості, узагальнення та загальнолюдських істин, вони дуже актуальні сьогодні і дають відповіді на запитання: Хто ми? Куди йдемо? Що керує нашим життям?

Міжнародний день дитячої книги

           2 квітня в світі відзначається День дитячої книги. Відзначається щорічно в день народження датського письменника-казкаря Ганса Християна Андерсена. Витоки дитячої книги входять до епохи, коли в Англії з'явився верстат і У. Кекстон випустив у 1477 р. першу книгу англійською мовою.Серед його численних видань були байки Езопа і забавний "Роман про лиса".У 1658 році чеський священик і педагог Ян Коменський опублікував першу книгу для дітей "Світ чуттєвих речей в картинках" - підручник на латині з гравюрами.   Протягом XVII століття дітей навчали і виховували в основному по Біблії і книгам релігійного змісту. XVIII століття подарувало дітям два великих романи: "Робінзон Крузо" Д. Дефо і "Подорожі Гуллівера" Дж. Свіфта. 

     У той же час і дітей, і дорослих однаково захопили дешеві видання народних казок, балад і переказів. Початок золотого століття дитячої літератури відноситься до середини XIX століття.  До цього часу нарешті визнали, що дітям, крім підручників і релігійних творів, потрібні власні книжки.   Дивно, але література для дітей часто приводила у захват і дорослих. Сама королева Великобританії зачитувалася  твором "Пригоди Аліси в Країні чудес" Л. Керрола, насолоджуючись вільною грою фантазії і гумору.  

      Але й казки ніхто не відміняв. І самим великим казкарем на всі часи, напевно, залишиться Ганс Християн Андерсен.  Двадцяте століття подарувало юним читачам Пітера Пена, Мері Поппінс, Старика Хоттабича, Гаррі Поттера і багатьох інших чудових героїв.  Ось уже понад півстоліття діти і дорослі зачитуються трилогією "Володар кілець" Дж. Р.Р. Толкієна.  Дитячі книги вбирають у себе цілий світ; все цікаве, що буває на світі.

                                             Історія дня дитячої книги.

                                                 З чого все починалося                   

       В історичному часі подання про дитину як про істоту зі своїми особливими інтересами і запитами - недавнього походження, воно набуло поширення лише в два-три останніх сторіччя. Відповідно, дитяча література як самостійний вид - явище порівняно нове .До середини 17 ст. діти читали (ті, хто вмів читати, з грамотністю тоді було погано), за рідкісним винятком, приблизно те ж, що і батьки.

      Проте і у тих, і в інших завжди було інше джерело знань - фантастичні, історичні та побутові історії, що існували в усній традиції. Діти слухали їх разом з дорослими, і нікого не турбувало, чи підходить розказане для дитини, а діти, як і дорослі, витягували з почутого те, що могли. Дещо з творів стародавньої усної творчості дійшло до нас  у друкованому вигляді і викликає у дітей і дорослих такий же інтерес, як тисячоліття тому, - наприклад байки Езопа, вперше записані в 4 в. до н.е.

Інші добре відомі зразки усної народної творчості - легенди про короля Артура і Робін Гуда і, зрозуміло, народні казки, зібрані братами Грімм і Ш. Перро (1628-1703), чий збірник під назвою загальноприйнятою «Казки матінки Гуски» включає, можливо, саму знамениту чарівну казку «Попелюшка».

Витоки дитячої книги виходять з епохи, коли в Англії з'явився друкарський верстат і У. Кекстон випустив у 1477 першу книгу англійською мовою. Серед його численних видань, які, напевно, захоплювали дітей, були байки Езопа і забавний тваринний епос «Роман про лиса».

Підручники стали кращі, набули поширення букварі і абетки.

У 1658 чеський священик і педагог Я. А. Коменський опублікував першу книгу з картинками для дітей Orbis Sensualium Pictus («Світ чуттєвих речей в картинках») - підручник на латині з гравюрами. 

Протягом 17 ст. дітей навчали в дусі пуританських вірувань; коло дитячого читання в основному зводилося до Біблії, хоча друкувалося чимало призначених для дітей книг релігійного змісту.