Память, закарбована у слові

                                           

       Знову у листопадові дні стукає у наші серця трагічна дата – вшанування пам’яті жертв голодоморів, яких на теренах нашої країни довелося пережити аж тричі. Та наймасштабнішим і найжахливішим був голодомор 1932-1933 років, який забрав не один десяток мільйонів людей. В цей період перестали битися серця понад чверті усіх українців, жодну родину не минуло страшне лихо – втрата рідних від голодної смерті. Навесні 1933 року в Українській Радянській Соціалістичній республіці від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 25 тисяч – щодня.  Схилимо голови перед їх світлою пам’яттю. Тож спільний біль, спільна пам’ять, спільний обов’язок – ці слова стосуються не тільки нашого минулого, але й мають сенс у нашому сьогоденні.

        Про ті події вже написано багато наукових праць, книг, статей, знято фільмів. А втім, як і раніше, вона залишає багато таємниць, і запитань інколи більше, ніж відповідей.

       Прцівники бібліотеки   підготували короткий огляд книг, які можуть допомогти розширити знання про голод, його жертви і тих, кому вдалося вижити.

                                                           

                                                             Василь Барка "Жовтий князь"

   Твір Василя Барки - представника української діаспори у США - написаний у 1958-1961 роках. Він також став одним із перших у світовій літературі професійним прозовим твором, присвяченим Голодомору 1932-1933 років. Роман є лiтописом сiмейного життя родини Катранникiв. Хоча в його основі - власні спогади автора, який у молодості опинився на межі голодної смерті. Їх він виношував 25 років - записувати свідчення очевидців і свої власні почав у 1943 році, перебуваючи у таборі для переселених людей.Книга здобула схвальні відгуки на Заході. Французька газета "Ле Монд" у 1967 році визнала її "найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем".За цим романом Олесь Янчук у 1991 році на Київській кіностудії створив фільм "Голод-33".

                                                   

                                                    Юрій Бедзик " Гіпсова  лялька" 

      Роман відомого українського письменника присвячено одній з найбільших трагедій XX століття - голодомору 1932-1933 pp  .Написаний Ю. Бедзиком за живими свідченнями - й скупими документами чорної пори. Автор вірить, що разом з ним - читач не залишиться байдужим перед вселенським горем, якого зазнала наша земля в роки сталінського свавілля.

                                                 

                                                   Євген Гуцало "Голодомор"

        Повість «Голодомор» українського письменника Євгена Гуцало (1937–1995) розповідає про ті трагічні сторінки історії українського народу, які в радянські часи приховували навмисно. Сюжетна проекція трагедії голоду визначила картини 1932–1933 рр. Ми зобов'язані знати правдиву історію своєї землі — саме про таку історію розповідає повість Євгена Гуцала «Голодомор».

                                                       

                                           Наталка Доляк " Чорна дошка"

       Страшні видіння приходять до головного героя книги, Саші, у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти заглядають йому в обличчя скляними очима, безмовно благають про допомогу, простягають до нього руки... Лесю Терновому, прадіду Саші, є що розповісти онукові про цих людей. Тому що він - один з них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.                

                                                           

                                                 Василь Козаченко " Коні воронії"

    "Коні воронії" - твір відомого українського письменника Василя Козаченка. В ньому правдиво відображено події, що відбувались на Україні, зокрема селянські заворушення, переділ панської землі після революції, розгул численних банд в роки громадянської війни, встановлення Радянської влади на селі, колективізація з її позитивними і негативними наслідками, репресії невинних людей, голод і масове вимирання сільського населення. Всі ці та інші події викладаються устами головної героїні твору - сільської трудівниці, мудрої і розсудливої матері Докії Бондар.

                                                          

                                                       Улас Самчук " Марія" 

      "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933", - це посвята, якою Улас Самчук почав свій роман - перший художній твій про події Голодомору. Голодомор! Жах цієї трагедії подається крізь призму образу звичайної української жінки Марії, яка зіштовхується з ним на сімдесятому році свого нелегкого життя. Цей твір був написаний багато років тому, але і тепер він не втратив своєї сили та актуальності.

                                                       

                                        Світлана Талан " Розколоте небо"

       Україна. 1930-ті роки. Варя виросла в заможній родині, у якій вміли та любили працювати, тому й господарство мали міцне. Але прийшли інші, лихі часи. Почалася колективізація, і все, що люди заробили своїм потом, потрібно було віддати... Хіба ж хто знав, яка страшна біда чекає на ці щедрі земл? Годі було уявити, що голодна смерть спустошить все навколо. Втративши чоловіка, родичів, Варя залишилась сама з маленькими дітьми. Хто зможе їх врятувати? 

                                                 

                                     Марія  Ткачівська " Голос перепілки"

    Роман про голод  очима дитини, про життя  в українському селі та  німецькому передмісті, про любов, зраду, молодість і старість,  про глухі кути та  світло надії. Колись давно Борис звабив скромну сільську дівчину Стефу і відмовився від свого сина Мартина. Стефа та її малюк були приречені на голод і злидні...

       Хай священна пам’ять про невинно убієнних живе у наших серцях.   Нехай ця пам’ять додає народу сили, мудрості і любові до своєї рідної землі, що спроможна прогодувати нас усіх і дати наснагу на розбудову сильної і могутньої держави – Україна!

 

 

Майдан на сторінках книг

                                        

            21 листопада  в  нашій країні відзначається  День Гідності і Свободи. Цей день було започатковано у 2014 році з нагоди початку двох революцій, які відбулися в Україні у ХХІ столітті: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Цього  дня українці віддають шану патріотизму й мужності громадян, які стали учасниками цих подій, піднялися на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.  Цей день – символ боротьби і перемоги, символ єднання заради найвищих ідеалів цивілізованого світу. Всупереч жорстокому тиску антидемократичного режиму українці об’єдналися і відстояли своє право на вибір достойного життя та майбутнього.

      Значення тих подій неможливо переоцінити, адже протягом листопада 2013 – лютого 2014 років відбулося найважливіше для української нації – пробудження свідомості суспільства.

        На сторінках багатьох сучасних книг закарбовано надзвичайно важливий період України і це допомагає всім нам згадати, побачити наскільки той час був епохальним кроком до зміни свідомості української нації. 

            До відзначення Дня Гідності та Свободи в бібліотеці оформлена книжкова  виставка         « Майдан на сторінках книг».  Видання  представлені на виставці розповідають про героїв і перебіг Революції Гідності, що пробудила в душі кожного українця потяг до свободи та волі. 

     Революція Гідності сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму і показала важливість національної ідеї. Нині триває за неї боротьба. Наше суспільство здобуло право на зміни. Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір на Майдані і продовжує платити у війні на Донбасі.  Ми мусимо пам’ятати про всіх мужніх людей, робити все можливе, щоб подвиг героїв не був марним.

 

Мови рідної слова, наче музика жива

                                          

      День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Воно було започатковано 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 "Про День української писемності та мови" на підтримку "ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства". За православним календарем у цей день вшановують пам'ять преподобного Нестора-літописця. Він був письменником-агіографом, основоположником давньоруської історіографії, першим істориком Київської Русі, мислителем, вченим, ченцем Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Він є автором найдавнішої пам'ятки історіографії та літератури українців – "Повісті минулих літ", яка була завершена близько 1113 року. Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань.

                                 Вислови відомих людей про значення мови:

 Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Ф. Вольтер).

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Шафраник).

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини (Й. Г. Гердер).

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистити себе (О. Пахльовська).

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…(М. Рильський).

Мова росте елементарно, разом з душею народу (І. Франко).

Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати (М. Рильський).

… Поки живе мова – житиме й народ, як і національність … От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань (І. Огієнко‎).

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом (А. Мокренко).

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко).

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів (В. Голобородько).

Мова – це місто, для побудови якого кожна людська істота принесла камінь (Р. В. Емерсон).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (П. Мирний)

Від слова до слова людина іноді йде все життя (Станіслав Єжи Лєц).

Гарна мова надає пристойну форму навіть дурним думкам (Вільгельм Швебель).

В нашій бібліотеці розгорнуто тематичну книжкову виставку " Мови рідної слова, наче музика жива", присвячену Дню української писемності та мови.

Бажаючих ознайомитися з виданнями, представленими на виставці, чекаємо в нашій бібліотеці.