Нещодавно вийшов новий збірник художніх творів літературного об’єднання «Горгани» «Карпатська симфонія»: випуск 4. Редактором і упорядником видання є Любомир Львович Михайлів, передмову до збірника написала письменниця, перекладач, літературний критик, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Світлана Бреславська.
Збірник «Карпатська симфонія» – нова книга художніх творів про наш час, про людей і події нашого часу, які гарно обрамлені думками і почуттями поетів та прозаїків, які живуть і працюють на Рожнятівщині. Це свіжі і трепетні добірки поезій та оповідань, з якими автори йдуть до зацікавленого читача. В цьому збірнику надруковані також твори наших двох землячок : завідувачки клубом Зінаїди Смик та вчителя української мови та літератури Ясенської ЗОШ І-ІІІ ст. Наталії Кривун.
Представляємо Вашій увазі добірку віршів наших землячок.
Бажаємо нашим землячкам нових творчих злетів, особистих та колективних досягнень , а також нових власних книг, постійного чуттєвого неспокою, бо лише так народжуються справжні літературні перлини.
ЗІНАЇДА СМИК
Смик Зінаїда Леонівна проживає у мальовничому селі Ясень, що на Рожнятівщині. Народилася 4 березня 1978 року в сім'ї місцевої інтелігенції.. Навчалася та закінчила Ясенську ЗОШ, потім Калуський коледж культури та мистецтв. З 2006 року працює на посаді завідувачки клубом в рідному селі. Любов до пісні, традицій та обрядів свого краю перейняла від своєї бабусі. Цікавиться історією та культурою свого краю. Займається збиранням фольклору, предметів старовини та іншої духовної спадщини бойківського краю. Ще з дитинства має поетичний хист та пише вірші. Твори друкувалися в газеті «Вісті Бойківщини».Член літературного об'єднання «Горгани» з липня 2019 року.
Українська пісня
Українська пісне,
Зрошена сльозами,
Добра, чиста, ніжна
Ти понад піснями...
Ти понад віками
Завжди будеш жити,
Ти не перестанеш
Вірити й любити...
Твоя чиста врода
І краса одвічна
Нашого народу
Буде жити вічно!
Сплетена вінками
Із волошок й жита
І сльозою вмита.
Українська пісне,
Зоре світанкова,
Ти найкраща в світі,
В тебе рідна мова!!!
* * *
Магічна карта зоряного неба...
Нам встигнути б бажання загадати...
Не все в житті оцінювати треба,
Багато що потрібно цінувати...
* * *
Душа
Душа. Вона у кожного своя.
Відкрита чи під сімома замками,
Попробуй зрозумій, чия яка?
Та чи потрібно?
Все міняється з роками...
Є ті, у кого ангельська вона —
Розумна, добра, щира, не лукава,
Цим світлом всіх освітлює сповна...
Легка і ніжна, мов розчинна кава...
Душа у інших — вранішній туман,
Сповита оксамитами й вуаллю.
Що в ній? Гординя, скромність чи обман?
Чи радість прикривається печаллю?
Одна — веселка, інша, ніби мла,
Всі різні... їх навколо є чимало...
Та є одна, в котрій я віднайшла
Все те, що з відчайдушністю шукала.
* * *
Життя в любові
В любові всі картини кольорові,
В любові сонця пролісок цвіте.
Бо хто ми є на світі без любові?
Не море, а маленьке джерельце...
Від неї навесні сніги розтануть,
Від неї пісня ллється голосна
Без неї всі серця камінням стануть,
Без неї днина Божа не ясна...
В любові радість, істина єдина —
Вона, мов сонце, нам дає тепло
. На ній завжди тримається родина,
Любов свята, мов чисте джерело...
* * *
Дочці
Я б хотіла тебе вберегти
Від всього, що є в світі, гіркого,
Від брехні, щоб по ній не пройти,
Ран душі, від колючого слова.
Щоб ніхто не бажав тобі зла
І не ніс в твої радощі болі,
Не спалив твоє серце дотла,
Не тримав твою душу в неволі...
Огорнути я хочу крилом
Твої плечі від страху та болю,
Щоб добро відзивалось добром
І купалося серце в любові.
Я б хотіла навчити тебе
Приклад власний в житті показати
Кожну мить, що Господь нам дає,
Берегти і завжди цінувати...
* * *
Ішла собі стривожена душа,
На серце впала їй холодна туга.
Осмислювала суть свого життя,
Сумління, мов якась тяжка недуга,
її зболіле серце виверта...
Не відцуралась, як би не було,
Завжди старалась, діточок кохала
І десь в душі несміло сподівалась
На їхню ласку, щирість та тепло...
Навіяла зима лихі часи...
Вдовою стала, треба виживати,
Немає слів, щоб жаль весь передати
Працюй. Ніщо ні в кого не проси.
Недокупила і не довела,
Десь недоїла, десь і недоспала,
Дітей життям знедолена вела,
Усе їм завжди щиро віддавала...
На схилі літ здоров'я вже не те,
На серце, мов змія, вляглась тривога,
Що старість за собою принесе —
Невже надія тільки лиш на Бога? —
Ніколи у біді не залишав,
Хоч нелегка була її дорога...
А діти виросли, і поряд їх нема,
їм зараз не до змученої мами...
Сидить старенька, спраглими вустами
Шепоче зачерствілі імена...
Шепоче, плаче гірко, та дарма —
У кожного свої проблеми, справи,
Нікому з них сьогодні не до мами...
Лежить старенька в постелі сама...
Скорилася, а може, підняла
Свій Хрест важкий на геть сутулі плечі
І у пітьму незнану побрела...
Лягав на землю понад ставом вечір...
* * *
Мамине свято
Напередодні маминого свята,
Коли шумлять й виспівують гаї,
Матусь усіх я хочу привітати,
Усіх, хто був і є на цій землі.
Усіх, хто був, хто є і хто ще буде —
Ім'я святе не зраджує повік —
Хто ніжно поцілує й приголубить
І поведе в широкий ясний світ...
Хто обігріє й вислухає завше
І серцем відчуває твої болі,
Ні на одну хвилину не завагавшись,
Полине на край світу за тобою.
Усіх матусь я щиро привітаю,
Складу їм на землі одвічну оду.
Вони наш символ щастя, віри й правди,
Одвічний оберіг мого народу.
* * *
Карпатська симфонія
Гей величні плаї і безмежні Горгани,
Найчарівніший край полонин і трембіт!
Сизим птахом гірським я полину над вами,
Вашу велич й красу осягну хоч на мить...
Гей прекрасні озера та чистії ріки!
Моє серце залишиться з вами повіки
І жалі мого серця — ранкова роса.
Гей чудесний і любий мій бойківський краю!
Твою велич підносимо ген до вершин,
У Карпатах червону я руту шукаю...
Із твоїх неосяжних забутих перлин.
Гей окрасо, безмежний зелений мій цвіте!
Тут відлуння ще лине минулих століть,
Тут по-іншому сонце на пагорбі світить,
Пробиваючись в тіні густих верховіть...
Гей мій рідний, прекрасний
карпатський мій краю,
Де вершини, дороги високі й стрімкі!
Та я кращого місця на світі не знаю,
Аніж рідні Карпати — перлина віків.
НАТАЛЯ КРИВУН
Народилася 3 серпня 1981 року в селі Ясень Рожнятівського району. Філолог. Закінчила Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. Працює вчителем у рідній школі. Виховує донечку. Має безліч хобі.Друкувалася в журналі «Перевал», у збірнику «Карпатська симфонія» (Випуск другий, третій). Член літературного об'єднання "Горгани".
Квітує осінь
Квітує осінь. Справді, як востаннє.
Прозорі краплі стигнуть в павутинні.
А ти в мені лишив зерно кохання,
Що проросло,
глянь, крилами на спині.
Скажи тепер, куди мені летіти?
І де шукати очі
твої рідні?
Як сіяти у душу
знову квіти?
Зима прийде, вони
ж замерзнуть, бідні.
Зігрій. Зігрій! Неначе це востаннє.
Замкни у коло рук
своїх. Відчую,
Як серце переповнилось коханням
Й весні назустріч знову попрямую.
Дитинство
Пахне дитинством солодка духмяна скоринка.
Жар із печі малює на стінах химери.
Лоскоче вусами житня дозріла стеблинка.
Стіл застелений чистим біленьким папером.
Бабуся виймає хліб, щоб остиг. Вискладає.
Гарячий не дає їсти. Каже, не можна
Сама печу хліб. А ті миті і досі згадую/
Пахне дитинства луною у серці кожнім.
Сонце призахідне холод осінній багрянить вже
Вийду на вулицю — пахне хлібом і дивом.
Він гріє руки, у груди дихає гаряче.
Й серце наповнює трепетом ніжно-щасливим.
Сни
Трошки безсоння, трошки відчаю, — йду до мети.
Куйовдяться хмари, а в небі вже пахне весною.
Знаєш, недавно якось ти прийшов в мої сни.
Й спогади раптом насунулись всею юрбою.
Спогади. Пахощі хвої й вогкої землі.
Шкіра шовкова і очі вологі, як глиця.
Ніби весна вже й додому летять журавлі,
А ми в вікні. Нам обом до пів ночі не спиться.
Щось так тривожно й тремтливо. І ніжні вуста.
Подих гарячий в моєму волоссі. Світанок.
Спогадів нитка прядеться і тчеться густий,
Наче вологий туман, золотистий серпанок.
Знайшла
Я знайшла свою квітку, котра не на Йвана Купала
Розцвіла серед лісу, а серед полів і лугів.
Я чекала тебе у дорозі, губ твоїх шукала.
Моє тіло співало в обіймах, і ти відповів.
Відповів на розлуку бажанням. Що сон? Не заснути
Вже до ранку мені. Відчуваю жадане тепло.
Все чекаю — прийдеш. І хвилює так дихання груди.
Нас зв'язало щось вічне. А може, ніщо й не було?
І не знаю, що думати, що маю зараз казати...
Я люблю твої очі і голос... таке от життя.
Ти шукаєш спокою. Не можу тобі його дати.
Тільки солод бажання і лету увись забуття.
Обійми. Не пускай. Не пускай, вже терпіти несила.
Хоч зав'язані крила, а серце згорає — аж страх.
Спрага тіла твого обірвала опори вітрила
І застигла гарячим цілунком на моїх вустах.
Літо
Літо. Дим від вогнища. Шепіт трав.
Цвіркуни — веселкою. Вечори,
Як мене під вербами ти чекав.
Я ж до тебе бігла через двори.
Через трави скошені, по росі.
Із гілок вербових на нас вода,
Наче сльози, капала. І тоді
Біля тебе була я молода.
Біля тебе була я, як вогонь.
Спопеляло полум'я до жарин.
А правічна магія двох долонь.
Мені напророчила: «Мій! Один...»
Чужа
Чужа у твоєму житті. Чужа.
Погляд в душу — гостріший ножа.
Сніжинки холодні. Реальність. Так є.
І сили сказати стоп не стає.
Метеликом лину. Згорю. Згорю.
А твої вуста своїми ловлю.
Я так опиралася. Марно. Так жаль.
Зима. І, як сніг, на серці печаль.
